Притча про двох синів - блудного й вірного
Неділя про блудного сина
1 Коринтян 6:12-20; Луки 15:11-32
У церковному календарі, нинішня неділя називається неділею про блудного сина, але по справедливості треба сказати, хоч в основному розповідається про дії, поступки блудного сина, - євангельська розповідь є про двох синів: і блудного, який, покинувши батьківський дім, блукав по різних краях, вів грішне життя, розтратив батьківську спадщину, а потім, розкаявшись, повернувся до батьківського дому, і про другого - старшого сина, який лишався вдома й тримався батьківської віри й настанов.
В більшості в цей день проповідується, говориться про молодшого сина, та нині хочу звернути вашу увагу на старшого сина, бо в більшості практикуючі християни, які бувають на Богослужіннях у церкві, мають наставлення, спосіб думання подібні до тих, що мав старший.
Батька (та напевно й матір) так обрадувало повернення того блудного - духово загиблого сина, що йому було влаштовано з тієї нагоди бенкет. Але старший син розгнівався на таке радісне прийняття для його молодшого брата, сказано з Євангелії:
"І розгнівався той, - і ввійти не хотів” (Луки 15,28).
На вмовляння зворушеного й стурбованого батька, старший син відповів:
"Ото стільки років служу я тобі, і ніколи наказу твого не порушив, - ти ж ніколи мені й козеняти не дав, щоб із приятелями своїми потішився я. Коли ж син твій вернувся оцей, що проїв твій маєток із блудницями, - ти для нього звелів заколоти теля вгодоване." (Лк.15:29-30)
Тобто, старший слухняний син був в обиді на батька за тепле й багате прийняття для його молодшого, блудного брата. Він навіть не називає його братом, а каже, докоряє батькові: "Коли ж син твій вернувся оцей”…
Старший син не хотів, щоб батьківська любов була така всепрощаюча, він, очевидно, хотів би, щоб батько зустрів його молодшого блудного брата тільки докорами, лайкою й карою. І, якщо судити тільки згідно законності, то можливо той молодший син і заслуговував на суворе відношення, але поза приписами закону є ще батьківська й материнська любов.
Батько-мати не люблять, коли хто з їхніх дітей сходять на дорогу гріха; вони не схвалюють їхніх вчинків, але вони завжди раді, коли діти усвідомлюють свою хибну дорогу й повертаються на дорогу спасіння.
У наших умовах доводилося спостерігати й переживати недоброзичливе, а часом і вороже відношення до людей, які, після довгих років блукання чи стояння осторонь, приходять чи повертаються до Православної Церкви. Деякі наші довголітні члени не люблять, коли священник присвячує більше уваги новонаверненим:
- А де вони були 20 чи ЗО років тому, коли ми будували? А от тепер приходять на готове....
Відповімо словами євангельськими із притчі: "Веселитися та тішитись треба", бо ті люди були духово омертвіли, а тепер оживають, повертаються до свого Отця Небесного. У наших умовах бувають справді люди духово мертві, байдужі, а часом — заблукані, які перебували на задвірках різних сект і нам усім, не тільки священникові, треба виявити як найбільше вирозуміння й любові, щоб ті люди відчували, що вони прийшли в середовище людей, де панує любов Божа, яка здатна не докоряти, а прощати й радуватися в Богові.
Через наше відношення до таких людей ми запалюємо в них любов до нашої віри й нашої Церкви. Наша віра має завжди виявлятися найбільше не в наших обрядах, а у виявленні братерської любові. І Господь Ісус Христос, промовляючи до своїх найближчих учнів, засвідчив:
"По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою" (Івана 13,35).
Найбільшою помилкою й гріхом нашим, було б, якби ми пишалися своєю праведністю й заслугами та не мали вирозуміння до братів і сестер наших. Ми мусимо навчитися поборювати в собі самолюбство, еґоїзм, які не дають нам бути вирозумілими до наших найближчих.
Звернімо увагу на те, що в наші, часи багато родин руйнується тому, що одна сторона бачить тільки негативи, хиби свого напарника, але люди не хочуть визнати своєї провини, свої недостачі. Люди йдуть на великі витрати, наймають адвокатів, вишукують, свідків, щоб тільки якнайбільше очорнити людину, з якою поєднувалися в любові...
Тож нехай ненависть і ворожнеча ніколи не засліплює нам очі. Батьківська любов Отця Небесного нехай буде нам зразком до наслідування, вона й показана в притчі — в образі люблячого й всепрощаючого батька, який виявив милосердя й радість, коли блудний син повернувся до нього.
Кожний Із нас може бути більше чи менше грішним перед Богом, але всі ми надіємося на милість і прощення від Отця нашого Небесного, до якого щоденно звертаємося в молитві Господній. Господь засвідчив, що велика радість буває в Божих ангелів за одного грішника, який кається (Лк. 15,10). І чи нашим життям ми більше уподібнені до меншого блудного чи старшого вірного сина, - ми всі потребуємо милості й любові Божої.
Плекаймо в собі любов і милосердя, щоб ми перемагали свої упередження супроти наших ближніх. Сказав Господь: "Будьте ж милосердні, як і Отець ваш милосердний!" (Лк. 6,36). Сповняймо той заклик Христовий І удосконалюймося в любові до наших, нехай і грішних, братів і сестер, наслідуймо нашого Отця Небесного:
“Любов довго терпить, любов милосердствує, не заздрить, не величається, ... не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, але тішиться правдою.” (1 Коринтян 13:4-7).
Амінь.
о. Протоієрей Тарас Славченко
В Канаді, як досвідчений філолог, о. Т. Славченко мав можливість влаштуватись викладачем на одному з відділів славістичних студій, але так не сталося. Виглядає, що в його особі змагалися між собою філолог і релігійний мислитель, та перший поступився другому. Він вірно служив, 29 років, як трудолюбивий священник і педагог у парафіяльних громадах східної і західної Канади, куди його посилав Провід УГП Церкви. У кожній громаді, піклувався успішним розвитком українських (рідних) і недільних (релігійних) шкіл…