Свято Покрови Пресвятої Богородиці
Покрова П.Б.
Євреїв 9:1-7; Луки 10:38-42; 11:27-28
В 903 році Візантія була у великій небезпеці, сарацини (плем'я арабське) підступили до Царгороду. (В середні віки сарацинами називали всіх арабів і навіть взагалі всіх мусульман). У Влахорнському храмі Царгороду служилася Всенічна.
У тому храмі в той час молився св. Андрій з своїм учнем Епіфанієм за спасіння міста. Молитва їх була щира, небезпека була близько. І ось тут з'явилася Пресвята Діва Марія, в супроводі Івана Христителя й Івана Богослова та інших святих у білих одежах, рухаючись у повітрі, від вхідних дверей до амвону, приклонивши коліна перед престолом. Пресвята Діва Марія молилася деякий час, а потім зняла з себе велике покривало з своєї голови й, тримаючи його в обох руках, розпростерла над народом. По відшесті Пресвятої Богородиці, покривало поступово ставало невидимим.
Оце явлення й показ у храмі перед людьми, що Пресвята Діва молиться й заступається за людей та покриває їх своїм покровом - опікую, — захищає їх від сили ворожої, - і становить зміст свята Покрови Пресвятої Богородиці.
Пресвята Діва Марія не Бог, але своїм явленням вона показала, що опікується людьми, які потребують помочі Божої. Тим більше, - по її явленні у Влахорнському храмі, ворожі християнам сарацинські війська відступили від Царгороду. Війська свого, яке могло б оборонити Царгород, візантійці не мали, отже відступлення ворожої християнам сили й було прийнято, як вияв ласки Божої, через опіку-покрову Пресвятої Діви Марії.
Разом з прийняттям християнства з Візантії наші предки прийняли й згаданий побожний переказ про ту історичну подію, про явлення Матері Божої на захист віруючих християн.
В Україні від самих початків прийняття християнства дуже шанували наші предки Пресвяту Діву Марію, будували храми в честь її, прославляли її, як захисницю християн православних. Особливо й окремо відзначалася опіка Пресвятої Діви Марії над тими людьми, яким загрожувала небезпека від нехристів-магометан.
На українські землі, особливо на землі південної України довгі століття нападали татарські орди. Для захисту себе, своїх людей, які жили на тих землях, які оселилися там, шукаючи волі від панського поневолення, і утворилося козацтво. І це найбільше козаки взяли собі за покровительку Пречисту Діву Марію, відзначаючи її опікунство - покрову над православними християнами.
Від самих початків існування Запорізької Січі храмовою церквою на Січі завжди була церква Покрови Пресвятої Богородиці. Звичайно, були храми в честь Покрови Пр.Б. й в інших місцевостях, і поза Україною, переважно в інших слов'янських народів, але запорожці вважали увесь свій козацький стан під покровою Божої Матері. Тому свято Покрови Пр. Богородиці серед українських козаків, а пізніше й взагалі на півдні України, вважалося, як одне з найбільших річних церковних свят.
Коли переносилася Запорізька Січ в іншу місцевість, то найперше переносилася ікона Покрови Пр. Богородиці. Коли московське військо зруйнувало Запорізьку Січ, то, як писав Тарас Шевченко:
"Як покидали запорожці
Великий Луг і Матір Січ,
Взяли з собою Матір Божу,
І більш нічого не взяли.У наметі поставили
Образ Пресвятої,
Та й крадькома молилися...”
Срібло, золото, табуни коней, дорогу землю - все лишили козаки, але ікону Покрови Пр. Б. взяли з собою. Коли була та ікона, то могла бути в іншому місці й Січ - осередок козацький.
Католики цього свята, всенаціонально-козачого, не мають, бо козаків католиків таки ніколи не було. У похвальній пісні на той день православність того свята виразно підкреслена:
"Сьогодні ми, православні люди, радісно святкуємо..."
Радісно й ми святкуймо й прославляймо Пречисту Діву Марію, просімо її, щоб вона далі покривала й захищала нарід наш від нехристів і безбожників.
Амінь.
о. Протоієрей Тарас Славченко
В Канаді, як досвідчений філолог, о. Т. Славченко мав можливість влаштуватись викладачем на одному з відділів славістичних студій, але так не сталося. Виглядає, що в його особі змагалися між собою філолог і релігійний мислитель, та перший поступився другому. Він вірно служив, 29 років, як трудолюбивий священник і педагог у парафіяльних громадах східної і західної Канади, куди його посилав Провід УГП Церкви. У кожній громаді, піклувався успішним розвитком українських (рідних) і недільних (релігійних) шкіл…
