Тілесна й духовна засліпленість
Неділя Сліпонародженого
Дії Святих Апостолів 16:16-34; Івана 9:1-38
Шестилітня доня прийшла з школи й розказує мамі про всі шкільні події, які сталися на лекціях, що говорила вчителька, що робили, як бавилися діти на перерві.
Мати не дуже приділювала уваги тій розповіді, одним вухом слухала, але робила своє діло й думала про свої клопоти.
- Мамо, ти мене не слухаєш!
- Я слухаю, доню, ти говори собі далі.
- Але, мамо, ти не слухаєш своїми очима!..
Мала дівчинка мала рацію: хоч ми сприймаємо звуки, розповіді слухом вух, але ми сприймаємо розповідь - з симпатією, зі вдячністю чи любов’ю, зі злом чи ненавистю, чи байдужістю - і те відображається очима.
Очі не тільки органи зору, - вони є дзеркалом нашої душі. Один погляд очей, навіть і без слів, може, як кажуть люди, "заморозити кров у наших жилах", і може осяяти нашу душу, наші почуття, може зігріти нас.
Очі, органи зору, якими ми сприймаємо світло й все створене в світі, що освічується світлом, - найбільш чутливі органи нашого тіла. Якби перед нами стояло питання, вибору: втратити слух, втратити можливість говорити, то ми напевно воліли б ліпша не чути, не говорити, а ніж не бачити - втратити зір.
Здатність бачити всю різноманітну й різнорідну красу світу цього, а найбільше - його людей, всіх подібних до нас і всіх різних та таки відмінних - це великий дар від Творця, який ми часом не цінимо, коли ми маємо й починаємо найбільше цінити, як втрачаємо його...
Сьогоднішня євангельська розповідь про те, як Ісус Христос обдарував чоловіка зором, який перед тим ніколи не бачив, бо був від народження сліпим.
Безумовно, така людина була найбільш вдячна Господеві, найбільш вдячні були батько й мати молодого чоловіка Ісусові Христові за Його добродійство до їхнього сина. Всі люди доброї волі могли бути тільки вдячні Господеві за вияв милосердя до сліпонародженого, який був від народження приречений до життя у вічній темряві.
Але от знайшлися люди, які осуджували Ісуса Христа за той вчинок милосердя.
Чому? - ’’бо суботи не дотримує” - в суботу Ісус Христос вчинив те чудо, як і більшість чудес своїх Він звершував у суботу, - тоді, як багато було людей навколо, щоб люди бачили силу й славу Божу. Господь виділив у Старім Заповіті сьомий день, суботу, на прославлення людьми Бога-Творця, як також на відпочинок людям, але згодом деякі люди в Ізраїлі перетворили той день - суботу - на якийсь фетиш, на день всіляких заборон. Ісус Христос же ствердив, що ’’Субота постала для людини, а не людина для суботи” (Марка 2,27).
Виділено суботу, як сьомий день Господній, з любові до людей і для добра людей, щоб вони в кожний сьомий день особливо єдналися з своїм Творцем у молитвах, відпочивали від своїх трудів щоденних, І все те встановлено, як уже згадано, з любові, піклування до людей.
Той, хто не розуміє вкладеної любові Божої до людей у визначенні дня Господнього й у всіх встановлених Заповідях Божих, а сприймає їх тільки як суворі правила й намагається їх тільки формально виконувати, щоб задовольнити суворого Бога, — той не зрозумів свого Бога-Творця, бо ”Бог є любов”, - як ствердив Господь через свого учня-апостола Івана (Івана 4,8).
Люди, які не розуміли, що Бог є любов, що з Його піклування, з любові до людей встановлено всі Заповіді Божі - на користь, добро людям, люди, які були засліплені ненавистю, самолюбством, гордістю, - такі люди не знали правдивого Бога. Вони тільки прикривалися формальностями виконання Закону, Заповідей Божих, - вони не змогли й зрозуміти ні приходу Ісуса Христа на землю, з любові до людей, ні Його науки, ні його дій, чудес, які Він звершував, щоб засвідчити свою Божественність і виявити милосердя до людей, щоб навернути їх до єднання з істинним Богом, щоб вони мали нагоду всі спастися.
Такими духовно засліпленими людьми були юдейські фарисеї й книжники, які, замість радуватися милості Божій, виявленій через Ісуса Христа, обвинуватили його, що Він не шанує суботи.
Христос відкрив очі сліпонародженому і відкрив йому духовної очі, бо той ”... відказав: “’Я вірую, Господи!’ І вклонився Йому.” (Ів. 9,38) )А от фарисеї й книжники, маючі здорові, очі тілесні, залишилися духовними сліпцями. Вони не визнали Ісуса Христа за Господа, не вклонились. Йому. Господь сказав їм: "Мавши очі, — не бачите, і, мавши вуха. - не чуєте”. (Марка 8,18)
У наші часи серед людей різних країв, різних народів, різних соціальних верств, серед людей різного ступеня освіти поширена духовна сліпота. Причин духовної сліпоти тепер ще більше, як у часи перебування Ісуса Христа на землі...
Деякі люди бачать Бога скрізь: в кожній квітці, в кожному листкові, в кожному творінню, в кожній крапельці води, в кожній грудці землі, в кожному сонячному промені, що освітлює, огріває землю й збуджує все до життя.
Але є люди, які не бачать Бога й нічого Божого ніде, ні в чому – вони духово сліпі. Для них природа сама, по собі, сама себе розумно створила, сама себе розвиває. Вона, та ж природа, сама й витворила людину, що може думати й творити. Такі духовні сліпці не відчувають нелогічності свого думання:— як бездушне, нерозумне може творити живе й розумне, як нерозумна, сама по собі природа вклала в усе прагнення й стимули, як також засоби, до вдосконалення, до розвитку, розмноження, збереження.
Один любитель птахів (John Burroughs), великий американський природознавець, зайшов до садиби однієї сусідки. Вона знала про його любов до птахів, читала цікаві його описи про поведінку птахів, яких він спостерігав навіть у своєму подвір’ї.
- Як це Ви бачите скільки різних птахів у своєму подвір’ї, а я на своєму подвір’ї не бачу жодних птахів?
- Пані, ви не побачите, птахів на своєму подвір'ї, доки їх не буде у вашому серці.
І ми можемо подібно сказати: Людина не побачить, не відчує Бога в усьому творінню, доки не матиме Бога в серці своїм, в своїх думках, помислах. у своїх чуттях,
Христос сказав: “Я Світло для світу". (Ів. 9,5) Він освічує душу кожної людини, яка не закривається від Божого світла.
Нехай кожного із нас Господь просвітить світлом своїм, щоб відкрилися наші духовні очі й щоб ми відчули, побачили Бога скрізь, в усьому творінню, в усіх природніх, життєвих процесах, які відбуваються навколо нас.
Амінь.
о. Протоієрей Тарас Славченко
В Канаді, як досвідчений філолог, о. Т. Славченко мав можливість влаштуватись викладачем на одному з відділів славістичних студій, але так не сталося. Виглядає, що в його особі змагалися між собою філолог і релігійний мислитель, та перший поступився другому. Він вірно служив, 29 років, як трудолюбивий священник і педагог у парафіяльних громадах східної і західної Канади, куди його посилав Провід УГП Церкви. У кожній громаді, піклувався успішним розвитком українських (рідних) і недільних (релігійних) шкіл…