Вияв милосердя й сили Божої
20-та неділя
Галатів 1:11-19; Луки 7:11-16
Христос не прийшов на землю, щоб воскрешати всіх померлих, так само Він не прийшов на землю, щоб оздоровлювати всіх людей від їхніх тілесних немічей, хвороб, але бували випадки, коли Він виявляв милосердя Боже й оздоровлював тяжко й особливо безнадійно хворих (як паралізовані).
Нинішня євангельська розповідь свідчить нам, що Ісус Христос воскресив із мертвих сина наїнської вдови. Євангеліст виразно стверджує, що та божественна дія була виявом милосердя:
"Як Господь же побачив її, то змилосердивсь над нею, і промовив: ‘Не плач!’ ” (Луки 7,13)
Христос виявив милосердя до тієї жінки, бо вона багато вистраждала: її чоловік попередньо помер, тепер вона втратила єдиного сина, єдину утіху в її земному житті. Вона лишалася безпомічною, - тому Господь Ісус Христос, свідчачи перед людьми про силу Божу, яка перебувала в Ньому, виявив її в дії милосердя.
Кожна людина, живучи в цьому світі, неминуче переживає і тяжкі хвилини розлуки з рідними-близькими, і трагічні випадки, події. Все те трапляється раніше чи пізніше й людина має бути готовою пережити всі ті сумні випадки, не втрачаючи віри й надії в Бога, надії на опіку й поміч Божу. Бог часто допомагає, впливаючи на відчуття, на дії людей навколо нас тому не кажімо, що все само собою сталося.
В наші часи люди покладають велику надію в критичні моменти на заспокійливі ліки - таблетки, заштрики. Вся та штучність - це втеча від дійсності й у певній мірі самообман. Наркотики, заспокійливі препарати дійсно можуть на пару чи декілька годин привести людину до спокою, але потім, а особливо в наступні дні й ночі людина впадає в глибшу депресію, глибше відчуває душевну біль, а часом і душевну пустоту.
Періодична преса переповнена вістками, коли люди психічно заломлюються, часом доходять до самогубства чи сталого наркоманства, бо привчаються штучно заглушити своє горе, свої болі й взагалі душевні почуття.
Ніколи не забуваймо, що Бог, створивши людину, дав їй і запобіжний “клапан” - здатність позбуватися душевної внутрішньої напруги через плач, через сльози. Ні плачу, ні ридань не треба соромитися, бо тими засобами й здатностями нашого тіла ми позбуваємося гарячки наших переживань.
Коли Христос сказав жінці! “Не плач” - то не для заборони плачу, а щоб утішити її, бо ж Він воскресив і повернув матері живого сина. (Лк. 7:13-15)
Християни звикли приймати природню смерть, яка стається з причин недуги тіла, тому звичаєво й кажуть, “Така Божа воля.” Але в наші часи багато трапляється передчасних смертей, які не могли бути виявом Божої волі. Люди їздять на дорогах автомобілями з великою швидкістю й одночасно певна частина людей сідає за керівницю автомобіля в оп’янінні або під дією наркотиків. Таке ті люди роблять проти всіх Божих і людських законів, і коли вони спричиняють тяжкі нещасливі випадки, в яких багато невинних людей бувають покалічені й забиті на смерть, - то це не значить, що така Божа воля.
Бог не хоче тих вбивств і тих каліцтв, але вони стаються через людську гріховність, через порушення настанов Божих, через людську байдужість до долі ближнього. Наш же Бог - це Бог любові (1 Івана 4,8) й Він не хоче наших страждань, які стаються не для утвердження нашої віри.
Ісус Христос, перебуваючи серед людей, не раз оздоровлював спаралізованих, сліпих, прокажених, - Він виявляв тими Божими діями і Боже милосердя, і любов Божу, одночасно, творивши ті чуда - дії, які неприступні були людям, - Він тими самими ділами засвідчував, що Він є Син Божий. Утвердження ж людей у вірі, що Ісус Христос є Сином Божим в образі людському було необхідною умовою для їхнього спасіння.
Коли доросла людина приймає віру Христову, бажає охреститися, то необхідною умовою є якраз віра в Христа, як Сина Божого. Та необхідна умова була за часів апостолів, і такою вона незмінною й до нас прийшла.
В Діях Святих Апостолів написано, що коли подорожній допитувався що необхідно для звершення хрещення над ним, то апостол Пилип сказав:
“Якщо віруєш із повного серця свого, то можна.”
І коли той подорожній “відповів і сказав: ‘Я вірую, що Ісус Христос - то Син Божий!’ ” (Дії 8,37), то Пилип зійшов з подорожнім до води й охрестив його.
Коли ап. Петро здобувся на віру й виголосив:
“Ти - Христос, Син Бога Живого”,
то Господь сказав, що то виявлення істини від Отця Небесного й на тій вірі в Нього Він побудує Церкву Свою,
“і сили адові не переможуть її.” (Мт. 16,18)
Коли юдейська старшина не приймала науку Христову, що Він є Син Божий, то Христос сказав їм:
“Закидаєте ви: ‘Зневажаєш Ти Бога’, через те, що сказав Я: ‘Я - Син Божий’? Коли Я не чиню діл Отця Свого, то не вірте Мені. А коли Я чиню, то хоч ви Мені віри й не ймете, повірте ділам, щоб повірили ви, що Отець у Мені, а Я - в Отці.” (Івана 10:36-38)
Ті власні слова Христові дають нам ключ до розуміння чому Ісус чинив різні чуда, в тому числі чудо воскресіння сина наїнської вдови. Для окремих людей - то було виявлення милосердя, а для всіх людей - то було виявленням і ствердженням у ділах, що Ісус Христос є Син Божий. Та віра незмінна й вічна, - то одна з основних правд нашої віри.
Наша віра не мусить бути якоюсь штучно оптимістичною: кожний із нас має дивитися правді у вічі й бути свідомий, що як був перший день нашого життя в світі, так буде й останній. Та коли ми з Христом жили в цьому світі, то згідно його ж свідченню (Мт. 5,24), ми будемо жити з Ним і в світі потойбічному. І та віра різнить нас із усіма невіруючими, для яких кінець життя земного означає кінець їхнього життя взагалі.
Амінь.
о. Протоієрей Тарас Славченко
В Канаді, як досвідчений філолог, о. Т. Славченко мав можливість влаштуватись викладачем на одному з відділів славістичних студій, але так не сталося. Виглядає, що в його особі змагалися між собою філолог і релігійний мислитель, та перший поступився другому. Він вірно служив, 29 років, як трудолюбивий священник і педагог у парафіяльних громадах східної і західної Канади, куди його посилав Провід УГП Церкви. У кожній громаді, піклувався успішним розвитком українських (рідних) і недільних (релігійних) шкіл…
