Необхідні правила життя
19-та неділя по П’ятидесятниці
2 Коринтян 11: 31-33; 12:1-9; Луки 6:31-36
Християнин і нехристиянин жили по-сусідстві. Одного літнього дня християнин підійшов до свого сусіда на подвір'ї й здивувався, що той читав Новий Заповіт і червоним олівцем підкреслював багато місць.
- Що ви робите?
- О, - була відповідь, - я читаю тут слова Ісуса Христа, і кожного разу, коли я бачу, що Його вчення християни сьогодні не виконують, я підкреслюю ті слова червоним олівцем.
Той нехристиянин міг підкреслити багато таких місць. Багато тих місць міг він підкреслити, що й ми, православні християни, не виконуємо. От тут декілька прикладів:
Христос нам наказує любити Бога й ближнього нашого всім серцем своїм, всім розумом і всіма нашими почуттями, - а як ми справді любимо Бога й нашого ближнього? (Матвія 22,37)
Христос нам каже, щоб ми шукали найперше Царство Боже й правду його (Мт. 6,33), а багато з нас шукає найперше не того Царства, а матеріальних благ світу цього.
Христос нам радить, щоб ми перемагали упередження й любили воро гів наших (Мт. 5,44), а як справа стоїть у нас з любов'ю до ворогів? Ми часто навіть наших друзів ненавидимо.
Ми кажемо, що ми любимо тих, які нас люблять. Це добре, але то ніяке християнське добродійство. Христос каже нам:
“А коли любите тих, хто любить вас, - яка вам за те ласка? люблять бо й грішники тих, хто їх любить.” (Луки 6,32)
Ми охоче робимо добро тим, які нам добро роблять, допомагаємо тим, які нам допомагають, позичаємо тим, які нам позичають, посилаємо подарунки (переважно різдвяні) тим, які нам посилають, - і в тому немає нічого злого. Але те все - то ніякі християнські добродійства.
Можливо нам тут треба зупинитися, щоб пізнати що визначають Христові заклики любові до ворогів. Дехто хибно їх толкує, пояснює.
Ми знаходимо багато місць в Євангелії, де Ісус Христос дуже гостро виступав проти книжників, фарисеїв, називав їх лицемірами, побіленими гробами, людьми із закам’янілими серцями, вбивцями пророків (сини став лять пам'ятники тим, кого батьки їхні повбивали), називав їх родом гадючим. Христос навіть узяв батога й повиганяв міняйлів з храму Божого.
Отже все те незаперечно свідчить, що Господь, хоч закликав любити ворогів, але Він ніколи не любив злих дій різних богоборців, виказував їм їхні недостойні вчинки й навіть повиганяв з храму тих, хто зневажував храм Божий, а разом з тим й ім'я Боже.
Господь заповів:
“Хто вдарить тебе по щоці, підстав йому й другу.” (Лк. 6,29)
Та коли слуга первосвященика незаслужено й безпричинно в щоку вдарив Ісуса під час допиту, то Ісус не підставив йому другу щоку, а сказав:
“Якщо Я зле сказав, - покажи, що то зле; коли ж добре, — за що Мене б’єш?” (Івана 18,23).
Ісус якраз добре сказав і ніхто Його не мав права бити, - тому Він виступив у захист Самого Себе й докорив слузі первосвященика.
З усього того наведеного можна зробити висновок, що Ісус Христос боровся проти зла, проти злих вчинків людей, намагався викорінити зло, не потурав злові. Христос не вчив потурати злові, тому й так зване людське вчення “непротивлення злові” - то людські спекуляції - чужі християнству.
Тому й християнське суспільство не повинно потурати злочинцям, убивцям, грабіжникам і всім тим, які чинять насильства, грабіжництво. То що ж із Христових дій підтверджує необхідність виявляти любов навіть до ворогів?
Христос простив злочини розбійникові, який покаявся, визнав свою провину й Ісуса за Господа, висячи на хресті (Лк. 23:42-43).
Христос простив своїм розпинателям, вже висячи на хресті:
“Отче, відпусти їм, - бо не знають, що чинять вони!” (Лк. 23,34)
Перший мученик за віру Христову, наслідуючи Господа, молився також за своїх убивців:
“Не залічи їм, о Господи, цього гріха!” (Дії Святих Апостолів 7,60)
Люди гіркою й тяжкою дорогою навчаються, що зі злом треба боротися, але до во рогів, які склали зброю, треба ставитися з розумінням і любов’ю. Історія людського життя має багато прикладів, коли переможці не зважали на Христові настанови, а потім людство багато терпіло й страждало.
Згадаймо тут бодай всім відомі події.
В 1918 році, після перемоги над Німеччиною, аліянти змусили її платити велику контрибуцію й тим зродили проти своїх країн велику ненависть нім ців. Німці, терплячи нестатки й приниження, пішли за гаслами А. Гітлера. Те все довело до страшної 2-ї світової війни.
В 1945 році, після перемоги над тією ж Німеччиною, з неї не тільки не брали контрибуцію, але ще давали їй матеріальну й фінансову допомогу, щоб там відродити економічне, господарче життя. Видано було компенсацію за зруйновані святині. Через те тепер, більше, як 30 років після закінчення 2-ї світової війни, німці в більшості є щирими союзниками колишніх ворогів і переможців із західних країн.
Отже, намагаймося й ми, у ставленні до ворогів, наслідувати нашого Господа - зі злом боротися, а ворогам прощати, особливо коли вони не свідомі своїх гріховних вчинків або каються за вчинені гріхи. Пам’ятай мо також, що Господь не любить гріховності, але грішників любить, має до них вирозуміння й милосердя.
Апостол Павло дає нам настанову від Бога:
“Не платіть нікому злом за зло, дбайте про добре перед усіма людьми.” (Римлян 12,17)
Амінь.
о. Протоієрей Тарас Славченко
В Канаді, як досвідчений філолог, о. Т. Славченко мав можливість влаштуватись викладачем на одному з відділів славістичних студій, але так не сталося. Виглядає, що в його особі змагалися між собою філолог і релігійний мислитель, та перший поступився другому. Він вірно служив, 29 років, як трудолюбивий священник і педагог у парафіяльних громадах східної і західної Канади, куди його посилав Провід УГП Церкви. У кожній громаді, піклувався успішним розвитком українських (рідних) і недільних (релігійних) шкіл…
