Ближні в Новому Заповіті
Ефесян 4:1-6; Луки 14:16-24
Про те, що люди мають допомагати й виявляти милосердя до своїх ближніх, - то не новозавітна, а давня старозавітна заповідь Божа. У Книзі Левитів (19,18) написано:
“Не будеш мститися, і не будеш ненавидіти синів свого народу, І будеш любити ближнього свого, як самого ceбe...”
А в Книзі Повторення Закону (6, 5) визначено:
“І люби Господа Бога твого усім серцем своїм, і всією силою своєю.”
Отже у Старому Заповіті було наказано, щоб люди виявляли любов до Бога свого й одночасно вчителі віри навчали юдеїв, щоб вони любили “ближнього свого, як самого себе”, - як це й ствердив юдейський законник, на запит Ісуса Христа.
Юдеїв здавна навчали любити, допомагати, виявляти милосердя до своїх одновірців, до людей свого народу, - і то було непогано, бо ж в основному тоді юдеї жили суцільною масою, то було однорідне населення. Але в такому розумінню заповідей Божих про виявлення любові й милосердя спотворилася й мораль юдеїв: те, що зобов'язувало юдеїв по відношенню один до одного, - не зобов'язувало їх по відношенню до інших народностей.
У моралі виявлялися подвійні розрахунки, різні мірила. За ближнього вважалося тільки юдея... По відношенню інших людей, інших народностей можна було практикувати й обман, і бути несправедливим, жорстокими. Подібні моральні основи - любов до людей свого народу, ненависть до іновірного - виховувалися в середовищі грецької й римської культур, цивілізацій.
Христос, прийшовши на землю, приніс Новий Заповіт, нове розуміння моральних цінностей і справедливості. Він, хоч походив тілесно з ізраїльського народу, ніколи не називав себе Сином Ізраїля чи юдейського народу, а тільки й скрізь “Сином Людським”. Тим підкреслювалося й стверджувалося, що для Нього близькі всі народи, все людство.
По визначенню апостола Павла, Він прийшов на землю, щоб “зруйнувати серединну перегороду, ворожнечу” (Ефесян 2.14), яка існувала між різними народами, особливо між юдеями й іншими народами.
Як свідчить той же апостол Павло, Христос
“Своєю наукою знищив Закона заповідей, щоб з обох збудувати Собою одного нового чоловіка [тобто, - нову людину], мир чинивши, і хрестом примирити із Богом обох в однім тілі, ворожнечу на ньому забивши" (Еф.2:15-16).
Тому Христос і навчав, щоб люди виявляли милосердя, справедливість, не зважаючи на народність, щоб виявляли люди братерську любов між собою, не зважаючи на народність і віроісповідну різницю.
Тому іменно Господь і розповів притчу про милосердного самарянина, в якій у яскравому прикладі - у відношенні самарянина до потерпілого юдея - показано кого треба вважати за ближнього свого. Люди різних народів, коли вони виявляють любов і милосердя один до другого, - є ближні між собою.
Тією розповіддю Христос також виявив словесне й лицемірне практикування юдеями братерської любові. Тим наглядним життєвим прикладом Христос показав, що коли люди в щоденному житті не сповняють того, що словесно визнають, декларують устами, - то вони своїми вчинками заперечують Заповіді, настанови Божі.
Такими особами у притчі про милосердного самарянина Ісус показав юдейського священника й левита. Отже, хто подібно і в наші часи поступає, той стверджує, що його віра, по слову апостола, - є мертва (Соборне Послання Святого Апостола Якова 2, 26).
Віра в Бога виявляється у відношенні нашому до людей. Люди, які говорять про свою віру в Бога, про любов до Бога, а лишаються байдужими до потреб ближніх, до людей, з якими чи серед яких живуть, з якими зустрічаються, - є лицемірами, неправдомовцями.
Господь і застерігає нас проти лицемірства, нещирості в ісповіданні Бога. Якщо хтось із нас устами декларує про свою любов до Бога й ближнього, то ми, словами Ісуса Христа, кажемо:
“Іди, - і роби так і ти”. (Луки 10, 37)
Амінь.
о. Протоієрей Тарас Славченко
В Канаді, як досвідчений філолог, о. Т. Славченко мав можливість влаштуватись викладачем на одному з відділів славістичних студій, але так не сталося. Виглядає, що в його особі змагалися між собою філолог і релігійний мислитель, та перший поступився другому. Він вірно служив, 29 років, як трудолюбивий священник і педагог у парафіяльних громадах східної і західної Канади, куди його посилав Провід УГП Церкви. У кожній громаді, піклувався успішним розвитком українських (рідних) і недільних (релігійних) шкіл…
