Старозавітні й Новозавітні Жертвоприношення
5-та неділя Великого Посту
Євреїв 9:11-14; Марка 10:32-45
У стародавньому храмі люди приносили за гріхи свої в жертву тварин: телят, ягнят, козлів... Їх заколювали, різали за певним обрядом і кров'ю їхньою окроплювали жертвенник Завіту. Ще коли Христос був на землі, то такі кров’яні жертви приносилися, звершувалися в Єрусалимському храмі.
Звершення тих обрядів жертвоприношення, якими осягали очищення від гріхів, робили священики, первосвященики. З розповіді євангельської нам також відомо, що первосвященики юдейські найбільше домагалися засудження Ісуса на смерть - розп'яттям на хресті. Навіть коли Пілат хотів, по звичаю, відпустити одного засудженого - Ісуса, то, як засвідчено в Євангелії:
“первосвященики й старші попідмовляли народ, щоб просити за Варавву, а Ісусові смерть заподіяти". (Матвія 27,20)
І це ж первосвященики й слуги їхні найбільше кричали:
“Розіпни, розіпни!”
Уже тими активними богоборними діями ті первосвященики робили себе недостойними свого сану й недостойними звершувати жертвоприношення за гріхи людські. Але в момент, коли Ісус Христос помер на хресті, “і духа віддав... І ось завіса у храмі роздерлась надвоє - від верху аж додолу…”, - в той момент закінчилася дія Старого Заповіту й зробилися непотрібними всі старозавітні кровні жертвоприношення.
В момент смерті Ісуса Христа на хресті уневажнювалися очищальні дії через окроплення кров'ю тварин, бо ж Ісус Христос обмивав своєю власною кров'ю гріхи людські тих людей, які увірують у Нього, як Сина Божого. Сповнення обрядів, встановлених через Мойсея, вже не мало жодного спасаючого значення. Духовно старозавітній храм тоді ж було зруйновано, а сама будівля того юдейського храму ще простояла поверх ЗО років, - аж поки її зруйнували римляни під проводом імператора Тита в 70-му році по Різдві Христовім, Там залишилися руїни, властиво, уціліла одна стіна, яку юдеї називають "стіною плачу" й моляться біля неї. Треба при тому ствердити, що римляни, упокорюючи в 70 році юдеїв, руйнуючи їхню столицю, а разом з тим і їхній храм, мали напевно тільки військово-політичну ціль упокорення юдеїв і кара їх за спробу визволитися з-під влади могутньої Римської імперії.
Але, бажали римляни того чи ні, вони звершили тими діями й кару від Бога - за зневагу й розп'яття Сина Божого. Сповнена була кара за лицемірство, богозневагу й богоборство юдейських первосвящеників і взагалі юдейських провідників і тих, що їх підтримували. Сповнилося закляття юдеїв:
“На нас Його кров і на наших дітей!...” (Матвія 27,25)
Зруйновано було храм і, як уже згадано було, припинилося звершення кровних жертв. Саме сповнення обрядів, без ісповідання правди віри в Бога, перетворювалося в святотатство, і тому Бог віддав Єрусалим, місто, де творилося те святотатство під проводом юдейських первосвящеників, на знищення поганами-римлянами. Так ми розуміємо ту справу, коли вивчаємо й роздумуємо над євангельськими подіями та взагалі над розвитком історичних подій після принесення в жертву Сина Божого на хресті.
Жертвоприношення Ісуса Христа сталося в п'ятницю, а напередодні - в четвер - Христос звершив безкровне жертвоприношення під видом хліба й вина, яке й заповів своїм учням і послідовникам звершувати “на спомин” про Нього. (Лука 22,19) Апостол Павло свідчить, що Господь заповів звершувати те Таїнство Причастя (Євхаристії), під видом хліба й вина “аж доки Він прийде” (1 Коринтян 11,26), тобто -аж доки Він вдруге прийде на землю.
Той же апостол, у Посланні до євреїв, вияснює, дає нам розуміння, що
"кров Христа, що Себе непорочного Богу приніс Святим Духом, очистить наше сумління від мертвих учинків, щоб служити Богові Живому!"(Євреїв 9,14)
З того нам мусить бути ясно, що нам прощаються гріхи, провини в Новому Заповіті за заслуги Ісуса Христа - Він бере гріхи світу. Священнослужителі Церкви Христової чинять прощення гріхів в ім'я Христове, з благодаттю Божою.
Бог не любить наших вчинків гріховності, але Він любить нас, грішників, як своїх дітей (Римлян 8,16) і тому має милосердя до нас, прощає нам провини наші, коли ми каємося, але ми маємо виявляти віру в Сина Його, як нашого Спасителя. З любові до нас Господь і встановив Таїнства Покаяння та Причастя, щоб ми знаходили прощення й єднання з Ним.
Без глибокої й щирої віри та любові до Христа, як нашого Спасителя, без осмислення Його подвигу спасіння - принесення Себе в жертву на хресті - жодна виконання обрядів нам не допоможе.
Нас може вразити, що, йдучи до Єрусалиму, Ісус Христос говорив своїм дванадцятьом найближчим учням, що
"первосвященикам і книжникам виданий буде Син Людський і засудять на смерть Його, і поганам Його видадуть, і насміхатися будуть з Нього, і будуть плювати на Нього, і будуть Його бичувати, і вб'ють, - але третього дня Він воскресне!" (Марка 10:33-34)
Все те, як ми знаємо, так точно й сталося. Чому ж тоді Христос так поспішав до Єрусалиму - на страждання, зневагу й смерть? Написано в Євангелії:
"А Ісус ішов попереду них...", так що учні не встигали за Ним. (Марка 10,32)
Бог, Ісус Христос не створював ту тяжку ситуацію, не підігрівав злі наміри в людей, але Ісус Христос - душевидець, Він, як Бог, знав про всі наміри людські, знав і про злий намір зрадництва, що загніздився в Юді, як виявив те на Тайній Вечері.
Ісус знав, що вся та зневага, страждання й жахлива смерть на хресті мають статися. Він бажав, щоб “Його минула чаша та”, але Він також хотів, щоб виконати волю Отця Небесного. (Матвія 26,39) Воля Божа була, щоб виявилися всі злі наміри й вчинки людей, через те, хоч Ісус наперед знав про ті злі наміри, про те, що Його чекає суд неправедний у Єрусалимі, але Він поспішав все те неминуче пережити й сповнити.
Ісус поспішав, щоб прийняти всю зневагу перетерпіти й всі жахливі страждання, смерть хресну, бо ж тільки тією тяжкою дорогою страждань можна було принести людям спасіння, тільки приймаючи смерть на хресті, можна було взяти гріхи людей, увільнити людей від рабства гріха.
Також Господь Ісус Христос був свідомий, що воскресіння можна було осягнути через смерть, хресну. Він знав, що те має статися на третій день, Він не раз говорив про те, і Він бажав, щоб той день воскресіння, день перемоги життя над смертю, перемоги правди над неправдою, - якнайшвидше надійшов.
От тому так поспішав Ісус Христос до Єрусалиму сповнити ту Свою божественну місію спасіння.
Амінь.
о. Протоієрей Тарас Славченко
В Канаді, як досвідчений філолог, о. Т. Славченко мав можливість влаштуватись викладачем на одному з відділів славістичних студій, але так не сталося. Виглядає, що в його особі змагалися між собою філолог і релігійний мислитель, та перший поступився другому. Він вірно служив, 29 років, як трудолюбивий священник і педагог у парафіяльних громадах східної і західної Канади, куди його посилав Провід УГП Церкви. У кожній громаді, піклувався успішним розвитком українських (рідних) і недільних (релігійних) шкіл…
