Св. Миколай, архієпископ Мир-Літійський
Євреїв 13:17-21; Луки 6:17-23
Із всіх святих Церква Христова найбільше вшановує, відзначає пам’ять двох святих - Івана Хрестителя (щовівторка) й Миколая Мир-Лікійського (щочетверга).
За Івана Хрестителя відомої про нього Ісус Христос засвідчив, що той пророк був найбільший із усіх людей (Матвія 11, 11), він христив Ісуса в Йордані, але чому так само вшановує Церква Архієпископа Миколая Мир-Лікійського, приділяючи на прославлення його окремий день кожного тижня, - тяжко пояснити. По простім людськім міркуванні належало б більше прославляти учнів Христових-апостолів, особливо євангелістів, або мучеників, але Бог прославляє святих Своїх не по людських міркуваннях...
Миколай народився біля 280 року в місті Патара, Лікійської області,- де на південно-західнім побережжі теперішньої території Туреччини. Звичайно, в ті часи ніяких турків там не було, а жили люди грецької культури. Про батька й матір Миколая ми чогось певного не знаємо, але відомо, що дядько Миколая, також Миколай, був єпископом у місті Патара. Правдоподібно Миколай і дістав своє ім’я в честь свого дядька, материного брата.
В Патарах Миколай був висвячений у священики й він, будучи ще молодою людиною, творив діла милосердя, давав матеріальну допомогу людям, які жили в убожестві (бідності), але намагався чинити те так, щоб ті люди не знали хто їм допомагає. Тобто, молодий священик чинив діла милосердя в ім’я Боже, а не для свого прославлення. Можливо, що оті подарунки потребуючим в ім’я Боже, допомога ближнім своїм згідно Христової заповіді, - і зробили ім’я Миколая популярним серед людей, а Бог його прославив як зразкового ісповідника, виконавця Божої волі серед людей.
Із життєпису св. Миколая нам відомо, що він незабаром відійшов із м. Патар, бо там його родина була широко знана й шанована, там же перебував на становищі єпископа його дядько. Тому він відійшов до міста Мир, Лікійської області, де його ніхто не знав. Прибувши туди, він навіть не виявляв, що він перебував у сані священика. Але він жив святим побожним життям, часто перебував на Богослужіннях і мліннях у храмі й там же, за вказівкою Божою, собор єпископів Ликійської області обрав Миколая архиєпископом м. Мир.
Ставши архіреєм, Миколай продовжував перебувати в моліннях і в творенні діл милосердя, але творив уже їх , використовуючи всі можливості, які давали йому архієрейський сан і позиція керівника єпархії. Він особисто був “зразком для вірних у слові, у житті, у любові, у дусі, у вірі, у чистоті”. (1 Тимофія 4,12)
Пастирська й архіпастирська діяльність св. Миколая проходила в переходову добу: коли ще чинилося останнє велике переслідування за часів імператора Діоклетіана (284-305), а пізніше, - коли ісповідкикам віри Христової було дано волю й імператор Константин (306-337) сам прийняв віру Христову. У той переломовий час, коли Церкві, ісповідникам Христової віри завдавалося великих ран і коли треба було заліковувати рани того останнього великого гоніння в давні часи, Господь послав Церкві доброго самарянина, пастиря доброго, який лікував душевні рани.
Миколай і був тим духовним лікарем, добрим наставником для багатьох людей, він підтримував свою паству під час переслідування. Він сам особисто був ув'язнений у час того останнього гоніння проти християн, і він словом своїм, і особистим прикладом підтримував у вірі християн. Коли трапився недорід, голод у Лікійській області, то він віддав усі засоби Церкви на закуп, спровадження зерна з інших країв, і він наказував давати допомогу потребуючим незалежно чи християнин, чи визнавець юдейства, чи поганин. Бог дав своєму щирому визнавцеві, Миколаю, силу, благодать чинити чуда, оздоровлювати немічних, рятувати людей від бур й інших природних стихій, тому й прославлений був ще за життя на землі як чудотворець.
Історія Церкви Христової засвідчила численними прикладами, що через св. Миколая Бог чинив багато чуд і виявляв багато милостей Своїх до людей, які шанували св. Миколая. В усіх країнах світу багато храмів присвячено святителю Миколаю, Архієпископові Мир-Лікійському. З усіх святих Христової Церкви в Україні було мабуть найбільше присвячено храмів св. Миколаю.
До заступництва святого Миколая можуть звертатися всі люди, але історично склалося так, що подорожуючі, особливо морем, вважають своїм найбільшим заступником перед Богом якраз святого Миколая, Архієпископа Мир-Лікійського.
Можна згадати, що (залишки тіла) мощі св. Миколая, які спочивали в Мирах Лікійських, коли ту місцевість зайняли сарацини (арабське плем’я), то італійські купці 1087 року таємно забрали ті мощі звідти й перевезли до Барі, в Італію. Там було збудовано храм у його честь і в них поміщено тлінні остатки св. Миколая. Та св. Миколай, безумовно, належить усім щирим ісповідникам віри Христової, незалежно де перебувають його мощі, незалежно де перебувають віруючі люди.
Амінь.
о. Протоієрей Тарас Славченко
В Канаді, як досвідчений філолог, о. Т. Славченко мав можливість влаштуватись викладачем на одному з відділів славістичних студій, але так не сталося. Виглядає, що в його особі змагалися між собою філолог і релігійний мислитель, та перший поступився другому. Він вірно служив, 29 років, як трудолюбивий священник і педагог у парафіяльних громадах східної і західної Канади, куди його посилав Провід УГП Церкви. У кожній громаді, піклувався успішним розвитком українських (рідних) і недільних (релігійних) шкіл…
