Хрест Христовий - Символ Любові й Спасіння
Хрестопоклінна, 3-тя Неділя Великого Посту
Євреїв 4:14-16;5:1-6; Марка 8:34-38; 9,1
Хрест Христовий, якому ми нині чинимо особливе поклоніння, - це, безумовно, символ нашого спасіння. Матеріал, з якого зроблено хрест, для нас немає істотного значення, - ми не благововіємо ні перед золотом, ні перед деревом, ні перед жодним матеріялом, з якого зроблено цей символ спасіння й Божої любові.
Божої любові, - бо Бог віддав Сина Свого Єдинородного бути розп'ятим, перетерпіти страждання й смерть на хресті, рабській шибениці, з любові до людей, щоб людей спасти від рабства гріха й дарувати їхнім душам життя вічне.
Ісус Христос, виконуючи волю Свого Отця Небесного, добровільно віддав Себе розп'яти на хресті, з любові до людей віддав життя своє людське. І перед своїм розп'яттям сказав своїм учням:
“Оце Моя заповідь, - щоб любили ви один одного, як Я вас полюбив. Ніхто більшої любові не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх.” (Івана 15:12-13)
Отже Христос звершив виявлення найбільшої любові до людей на хресті - і хрест - це також символ найбільшої любові. Але не забуваймо, що заповідь Ісуса Христа, щоб вони любили один одного найбільшою любов'ю, - вона зобов'язує нас. Ми, Христові послідовники, маємо виявляти оту найбільшу любов поміж собою, щоб ми- у служінні істині наслідували нашого Господа.
"Та не тільки за них Я благаю, а й за тих, що ради їхнього (тобто – апостольського) слова увірують у Мене." (Івана 17,20),
- так благав Ісус за нас перед своїм розп'яттям. За нас, бо ж ми належимо до тих, які увірували по слову апостольському, які передали нам Христову науку.
Господь Ісус Христос, як відомо, нікого не силував, а тільки закликав іти вслід за Ним. Але, як чули ми нині з Євангелії, Він також заповів:
“Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста та й за Мною йде.” (Марка 8,34)
Добре, що ми пам’ятаємо за хрест Христовий, добре, що ми вшановуємо його, поклоняємося йому, добре, що не забуваємо якою ціною й на чому Ісус Христос звершив наше спасіння, але коли ми прагнемо справді бути послідовниками Його, то Господь закликає наc іти Його дорогою правди, взявши “свого хреста”.
Хрест для кожного з нас, — це всі невигоди життєві, страждання, терпіння, які ми переносимо ради ісповідання правди - чи то для ствердження істин Христової віри, чи в обороні й ствердженні справедливості в житті взагалі.
Одному християнинові доводиться нести тяжкий хрест терпіннь і страждань - іншому - легший, але кожний має нести з достойністю, - не вибирати вигод життєвих, не зраджувати правді. У наші часи безчисленні тисячі, з нашого таки народу, протягом десятків років терплять тяжкі переслідування, страждання й приймають смерть від богоборців чи за ісповідання Бога, Христа, чи за обстоювання правди й волі свого народу. Правда Божа й нашого народу нероздільні, коли ми чеснотно ісповідуємо Христа.
Так було І у випадку Тараса Шевченка. І якщо тепер борців за правду й волю переслідують безбожники, то Тараса Шевченка мучили, переслідували люди, які формально вважали себе християнами. В храмах вони прославляли Бога, а в щоденному житті розпинали ісповідників правди, - то й було велике лицемірство.
І не забуваймо, що не тільки Тараса Шевченка, з 47-ми років життя його, 24 роки тримали в кріпацькій-рабській неволі, 10 років у солдатській неволі. З повеління так званих “благочестивих” російських царів і цариць (таких, як Катерина 2-га особливо) багато наших і світських, і духовних провідників, які обстоювали правду Божого й нашого народу, ув’язнювали, знеславлювали й позбавляли життя.
Ми живемо в Канаді, де немає жодного переслідування за ісповідання віри Христової чи будь-якої іншої віри, але в цій країні ми маємо свої хрести, які мусимо нести. Ми живемо в країні, де наша народність, наша мова й наша віра вкраплені великою меншістю поміж чужовірними й іншовірними, поміж людьми іншої мови й культури.
Щоб зберегти й зміцнити нашу віру, щоб зберегти й розвивати нашу віру, мову й культуру в цих обставинах, нам необхідно нести свої хрести, багато додаткових тягарів і обов'язків. Ніхто нас до того не примушує, - все те маємо робити з свідомості, що наша віра правдива, І з любові до нашої віри, Церкви й до нашого народу, виявляти нашу жертвенніcть, наслідуючи у виявленні любові Господа нашого Ісуса Христа.
Коли Господь закликає нас до виявлення любові між собою, до жертовності, то Він не закликає нас до якоїсь абстракції, а до того, що Він на землі виявив, отже, - закликає до наслідування Його, тому й кличе нас нести “свій хрест”, а не тільки хвалитися Його хрестом.
Ісус Христоc і своєю євангельською наукою, і своїми діями навчає нас свої недосконалості й слабості зміцнювати Його благодатною силою й досягати звершеності та перемоги. В тому Його хрест Голготи може бути для нас дороговказом:
Господь перетерпів приниження, зневагу і смерть на хресті, - отже то ніби від'ємне, сумне. Але, воскреснувши з мертвих, перемігши смертю смерть, Ісус Христос зробив хрест, Голготній зброєю слави й перемоги, перемоги життя над смертю, перемоги правди над неправдою, знаком-образом виявлення найбільшої любові.
Тому ми, поклоняючись хресту Господньому, одночасно завжди прославляємо й Його воскресіння, бо ж виголошуємо й співаємо:
"Хресту Твоєму поклоняємось, Владико, і святеє Воскресіння Твоє славимо!"
Амінь.
о. Протоієрей Тарас Славченко
В Канаді, як досвідчений філолог, о. Т. Славченко мав можливість влаштуватись викладачем на одному з відділів славістичних студій, але так не сталося. Виглядає, що в його особі змагалися між собою філолог і релігійний мислитель, та перший поступився другому. Він вірно служив, 29 років, як трудолюбивий священник і педагог у парафіяльних громадах східної і західної Канади, куди його посилав Провід УГП Церкви. У кожній громаді, піклувався успішним розвитком українських (рідних) і недільних (релігійних) шкіл…
