Уведення в храм пр. Діви Марії
Уведення у Храм Пресвятої Діви Марії
Євреїв 9:1-7; Луки І0:38-42; 11:27,28
Бездітні Яким і Анна обіцяли в молитвах Богові, що коли б у них народилося дитя, то вони його присвятять на служіння Богові. Бог вислухав благання тієї побожної пари й вже на схилі літ їм дарував дитя – доню, яку вони назвали Марією.
І от, як переповідає нам давній переказ, коли Марії сповнилося щойно три роки, то хоч і любили Яким з Анною свою доню, вони привели її на виховання до Єрусалимського храму, щоб виконати свою обітницю Богові. Та ж розповідь нам каже, що процесію входу Діви Марії зустрів первосвященик Захарій й завів Марію не тільки до святині, але в саму найсвятішу частину храму - Святеє Святих, щоб засвідчити її велику майбутність для спасіння роду людського.
В ті давні часи при Єрусалимському храмі жили й виховувалися дівчатка, як також вдовиці, які присвятили себе на служіння Богові. Так в Євангелії згадано про одну таку вдовицю вже в часи принесення до храму Дитяти Ісуса: Анну-пророчицю,
“удову років вісімдесяти чотирьох, що не відлучалась від храму, служачи Богові вдень і вночі постами й молитвами” (Луки 2,37).
Так з малолітства й до юності, протягом 12-ти років, виховувалася Пречиста Діва Марія при храмі, виховуючись у прославленні Бога, в пізнанні Святого Письма, волі Божої та рукоділлі, під наглядом старших.
Як говорить давній переказ, Пресвятій Діві Марії не раз являлися ангели й вона розмовляла з ними. Вона полюбила святість дому Божого й прагнула жити в непорочності, зберігаючи дівоцтво. Але в старозавітному Ізраїлі не було чернецтва й тому Марія, досягнувши зрілості, мусіла відійти від храму.
Одначе, в Ізраїлі, по давньому встановленні, жінка не могла жити самостійно, незалежно. Нею мали опікуватися чи то батько, чи брат, чи вже чоловік, коли вона одружувалася. Через те, що Марія не мала ні батька, ні брата, то її було заручено до старшого чоловіка, дальшого родича по батька, Йосифа, який би й мав опікуватися нею.
Так воно дійсно й було, і в родині Йосифа-обручника, від Пресвятої Діви й народився Ісус, який, як засвідчено в Євангелії, був зачатий “від Духа Святого” (Матвія 1,20), отже ще з утроби матері Він був Сином Божим і Сином Людським. Але то вже широка й велика тема...
Церква ж Христова окремим днем відзначав вхід Пресвятої Діви Марії до храму Господнього й з тієї нагоди ми нагадуємо собі про всі добродійства, які ми отримуємо через освячення й єднання з Богом через храми Його.
Ми живемо в прекрасному світі, створеному Богом, але одночасно ми свідомі, що скрізь ми можемо бути спокушені, скрізь можемо впасти в гріх, відійти від Бога, від Його заповітів і настанов. В храмі ж Господньому ми здобуваємося на очищення душевне, на єднання з Богом і молитвою, а особливо в найсвятіших Таїнствах.
У нашому християнському храмі найбільше проповідується наука Христова, відбуваються всі наші Богослужіння, звершуються майже всі Таїнства через які ми єднаємося і з Босом, і між собою в Христовому братерстві. Отже в храмах Божих ми отримуємо найбільше освячення, обожествляємо себе.
Отже й ми, відзначаючи вхід до храму Пресвятої Діви, де вона була вихована в побожності, щоб бути достойною матір’ю нашого Спасителя, ми нагадуємо й собі, щоб ми якнайчастіше, а вже обов’язково в дні Господні, входили в храм Божий, привчали з самого малку дітей наших до молитви й виховання при наших храмах, щоб і вони, і ми самі зростали в чеснотах, у виконанні заповідей і настанов Божих.
І всі ми повинні також здобуватися на розуміння, що коли ми охрещені в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, коли ми прийняли освячення в миропомазанні, коли ми єднаємося з Богом в установлених Господом Таїнствах, то ми є самі храмами Духа Святого, храмами "Бога Живого", як свідчить про те ап. Павло:
"Чи не знаєте ви, що ви - Божий храм, і Дух Божий у вас пробував? Як хто нівечить Божого храма, того знівечить Бог, бо храм Божий святий, а храм той--то ви!" (1 Коринтян З;16-17)
Отже, завади дбаймо за єднання з Богом через храми Його й одночасно дбаймо, щоб храми душ наших були в чистоті й святості.
Амінь.
о. Протоієрей Тарас Славченко
В Канаді, як досвідчений філолог, о. Т. Славченко мав можливість влаштуватись викладачем на одному з відділів славістичних студій, але так не сталося. Виглядає, що в його особі змагалися між собою філолог і релігійний мислитель, та перший поступився другому. Він вірно служив, 29 років, як трудолюбивий священник і педагог у парафіяльних громадах східної і західної Канади, куди його посилав Провід УГП Церкви. У кожній громаді, піклувався успішним розвитком українських (рідних) і недільних (релігійних) шкіл…
