Стрітення Господнє

 2-го лютого - Стрітення Господнє
Євреїв 7:7-17; Луки 2:22-40 

Нині відпускаєш раба Свого, Владико, за словом Твоїм із миром, бо побачили очі мої спасіння Твоє, яке приготував перед усіма народами. Світло на просвіту поганам [народів] і на славу народу Твого Ізраїле.” (Луки 2:29-32)

- Так праведний Симеон промовив, коли, проваджений Духом Святим, він зустрів і взяв на руки Дитя Ісуса. Фізично, тілесно Симеон бачив тільки дитину, але той же Дух Святий дав йому відчути, пізнати, що він тримає на руках майбутнього Спасителя світу.

Загал юдеїв очікував Месію - земного могутнього царя, що звільнить їхній край від панування чужинців, але той загал юдеїв спрямовував усі свої бажання на відзискання державної, національної незалежности, а перестав думати, прагнути про духовне оновлення й спасіння в Богові. Отже Симеон був певним виключенням із середовища свого народу.

Він бачить в Дитяті Ісусові Спасителя від моральної, духовної загибелі, Спасителя від панування над людьми гріховності. В особі Ісуса Симеон духовними очима бачить Того, хто приготував спасіння народів, а не тільки одному ізраїльському народові. Слава тому народові буде належна, але, забігаючи наперед, ми вже не знаємо як визначити ту славу ставленням, діями до того Спасителя - Ісуса Христа.

Та, не зважаючи на жорстокі дії богоборців, противників Христа, Він став таки "світлом на просвіту народів”, як пророче й заповів Симеон. Світлом Христовим, божественною євангельською наукою Ісуса Христа продовжуються просвічуватися різні народи, різних континентів світу.

Коли Симеон виголосив про ту спасительну ролю Ісуса, то тому дивувалися його родителі. В Євангелії написано:

“I дивувалися батько Його й мати тим, що про Нього було розповіджене.” (Лк. 2,33)

Але великий праведник проникає своїм духовним зором ще далі й говорить матері Ісуса:

“Ось призначений Цей багатьом на падіння й уставання в Ізраїлі, і на знак сперечання, і меч душу прошиє самій же тобі, - щоб відкрились думки багатьох сердець” (Лк. 2:34-35)

Те падіння й сперечання про Христа вийшло поза географічні межі Ізраїля, вони осягнули всесвіт.

Для всіх прийшов Спаситель, та не всі скористаються Ним. Одні увірують і знайдуть у Ньому великий духовний скарб для своїх душ, а для невіруючих - Він камінь спотикання й спокуси (1 Петра 2,8).

Одні піднімуться й спасуться, другі - впадуть і загинуть. Одні будуть вважати, що

“Він добрий, а другі:..."Ні, - Він зводить з дороги народ….” (Івана 7,12)

Одні будуть казати:

“Це Христос”, а другі: “Хіба прийде Христос з Галілеї?” (Ів.7,41)

Люди невіруючі, лицеміри віддадуть Його на смерть, але й після смерті Він воскресне на 3-й день і ті, що увірують - спасуться.

Віруючі, але знеможені прийдуть до Нього й тих Він заспокоє, як і обіцяв (Матфея 11,28), а невіруючі йдуть, прямують до своєї загибелі.

Христос продовжує залишатися предметом суперечок, багато людей у тій суперечці падає; ті, хто намагається принижити Христа, — безпремінно впадуть.

Часом люди запитують: Доки буде тягнутися те сперечання й чому так?

- Готової відповіді ми не маємо, та тільки скажемо, що увесь час те сповняється, сказане, передбачене праведним Симеоном. Іде сперечання, бо продовжується боротьба добра й зла, Істини з неправдою, Світла з темрявою.

Сили зла часом торжествують перемогу, як торжествували вони й радувалися, коли Христос помер на хресті... Колись радувалися аріяни, які заперечували Ісуса Христа, як Бога, які пропагували, що Він є не родженим, а сотвореним від Бога й тому не може бути рівнославимий з Отцем. Аріяни були досягли великої сили - опанували імператорський двір у Константинополі й святині в імперії, але хто тепер про них чує?

Сучасні так звані свідки Єгови - це в якійсь мірі - вітка аріанства, бо й вони, якщо й погоджуються, що Ісус Христос Бог, то тільки з малої літери, якийсь нижчої ступені божок, щось рівнозначне з архангелом Михаїлом...

Хочу в кінці звернути вашу увагу на духовну красу праведного Симеона, який міг говорити “Нині відпускаєш...” зі спокоєм..., з вірою в сповнення місії спасіння Ісусом Христос, хоч у той час-Він був ще немовлям. В усіх його словах і діях відчутна велика гідність, достоїнство у сповненні виконаного обов'язку.

Нас не цікавить які губи, яке волосся, які ноги мав праведний Симеон, - нас вражає його духовна краса. Нам і в наш час приємно зустріти старшу людину, яка не прикрашує свою сивину, свої зморшки, а намагається бути сама собою...

Щоб і ми ні тілесно, ні духовно не підроблялися, а сповняли в усякому віці своє покликання й свої обов'язки перед Богом і своїм народом. Один великий учений др. Алексіс Каррел (Alexis Carrel) говорить:

“Краса юності походить від натуральної гармонії лиця. В старшої ж людини краса променіє з його душі.”

Краса юності, молодості - то дар від Творця, краса ж старшої людини відображається в наслідок її життя й достойної діяльності. Намагаймося й ми здобутися на ту красу, яка променіє з нашої душі.
Амінь.


о. Протоієрей Тарас Славченко

В Канаді, як досвідчений філолог, о. Т. Славченко мав можливість влаштуватись викладачем на одному з відділів славістичних студій, але так не сталося. Виглядає, що в його особі змагалися між собою філолог і релігійний мислитель, та перший поступився другому. Він вірно служив, 29 років, як трудолюбивий священник і педагог у парафіяльних громадах східної і західної Канади, куди його посилав Провід УГП Церкви. У кожній громаді, піклувався успішним розвитком українських (рідних) і недільних (релігійних) шкіл…

Читайти далі

Previous
Previous

The Meeting of the Lord

Next
Next

"Not by Bread Alone..."