Правда віри Христової незмінна
1-ша неділя Великого Посту
Євреїв 11:24-26;32-40; 12:1-2; Івана 1:43-51
Обставини й спосіб життя в наші часи, безумовно, дуже різниться від тих, які існували за часів перебування Ісуса Христа на землі або навіть від тих часів, коли відбувалися перші Вселенські Собори (325-787 р.).
Від подорожей на ослах до подорожей на літаках, що летять швидше за звук, до подорожей на ракетах на місяць й інших планет сонячної системи, без порівняння, велика віддаль. В часи перебування Ісуса Христа на землі, та й багато століть після того, люди, щоб побачити й почути щось, когось, - мусіли бути в тім певнім місці, де хтось промовляв. Сьогодні ми приймаємо за звичайне, коли сидимо в себе в хаті й бачимо та чуємо те, що відбувається за тисячі миль у протилежній частині земної кулі чи навіть у космосі.
Колись давні греки дали назву неподільній частці матерії - атом. Тисячі років люди різних народів приймали, що атом - це справді неподільна частка матерії, але декілька десятків років тому атом удалося поділити. В наслідку того ми маємо атомові, водневі й нейтронові бомби, як також корисні для людського життя споруди – атомові електричні станції, атомові кораблі й т.п.
Отже можемо ствердити незаперечну правду, що умови життя від часів Ісуса Христа, як також від часів перших Вселенських Соборів Христової Церкви, дуже змінилися. Та є речі, поняття, які від часів перебування Ісуса Христа на землі й до сьогодні, - нічим не змінилися. Віра наша, основні правди нашої Православної віри абсолютно нічим на змінилися.
Такі істини, як: Бог один у Пресвятій Тройці, один Ісус Христос, народжений від Отця Небесного перше всіх віків, що тіло прийняв від Марії Діви під дією Духа Святого, як також те, що Він був розп'ятий, воскрес і вознісся в небо, та інші правди нашої Христової віри, - не змінилися, бо ті істини - незаперечна-правда, висловлена й утверджена від Бога. Божа правда, на відміну від людської, - ніколи не змінюється.
Перша неділя Великого Посту в нашому календарі називається Неділею Православія, бо в ту, першу, неділю В. Посту в 843 році відзначено перемогу визнання правдивої Православної віри в Христовій Церкві. Сталася та перемога, утвердження правди після 60-річного жорстокого переслідування ісповідників Православія й 56 років кропітливої праці, в середовищі Христової Церкви по відродженню правдивого ісповідання Христової віри.
Зовнішньо, видимо матеріально, той період був ознаменований 60-літнім терором іконоборства (726 до 787 р.), і від 787 року -- від 7-го Вселенського Собору до 843 року, — коли було звершено виховавчі заходи по відновленню поклоніння святим іконам і зображенню хреста Господнього.
Але, безумовно, ікони - були тільки зовнішньою ознакою, це тільки тому, що правдиві і сповідники істин Христової віри збереглися якраз серед тих людей, які шанували святі ікони. Іконоборство, яке офіційно розпочав імператор Візантійської імперії Лев- 3-й у 726 році, — то були дії державної влади, щоб знайти порозуміння з фанатичним рухом магометанства й тим зберегти посілості Візантійської держави.
Та відступлення від ісповідання правд Христової віри не принесло ні ініціаторам, ні правителям сподіваної користі земної - збереження єдності імперії, а жорстоке переслідування ісповідникїв правди, віруючих людей, які шанували святі ікони, - посіяло ворожнечу до правителів, до правлячої верстви.
Широкі маси віруючих людей не мали довір'я до людей, які торгували правдою. Ослаблена духовно країна не могла протистояти й зовнішнім ворогам, - отже іконоборство виявилося шкідливим не тільки супроти ісповідання правд Христової віри, не тільки було на шкоду Церкви Христової, але також спричинилося до ослаблення й руїну тієї ж Візантійської держави, з турбот про добро якої воно заіснувало.
Важливу ролю в приверненні ісповідання правди, втому числі приверненні пошанування ікон, відіграв 7-й Вселенський Собор, який було скликано старанням патріарха Константинополя Тарасія (пам'ять його 10 березня) в 787 році в м. Нікеї, — там, де було скликано й 1-й Вселенський Собор.
Хоч ми згадуємо, що тоді було відновлено пошанування ікон - святих зображень, хоч ми, по традиції перейнятій від греків, відзначаємо перемогу Православія в 1-шу неділю Великого Посту, як це було вперше зроблено в 843 році, але ми завжди маємо ствердити, що відзначаємо не тільки саме пошанування ікон, а відзначаємо повернення до ісповідання Правди Божої — Православія. Тому й називаємо цю неділю не неділею іконопошанування, а неділею Православія.
Одночасно нам, у Православній Церкві треба розуміти, що для нас не так важлива фізично-тілесна подібність зображень Ісуса Христа, Пр. Діви Марії, апостолів чи взагалі святих (бо такого й не може бути), бо ж наше поклоніння відноситься не самих зображень, а до первообразів.
Виявляючи зовнішнє, обрядове поклоніння, - ми виявляємо наше внутрішнє почуття пошани: й любові до Господа нашого Ісуса Христа, Його Пречистої Матері та Його святих. Ми також вважаємо, що ікони - це ілюстрація Святого Письма, це Свята Біблія не літерами-словами, а образами.
Ті святі зображення-ікони унаочнюють нам реальне існування Бога, Господа нашого Ісуса Христа, святих Його, та спричиняються до глибших містичних, душевних переживань. Ми намагаємося мати святі зображення ікони і в церкві, і в наших домах та наших установах, щоб ті зображення нам нагадували про всюдиприсутність Бога нашого, щоб ми славили Бога, Господа нашого Ісуса Христа не тільки устами в церкві в день Господній, а всюди, всіма нашими діями у щоденному житті.
Амінь.
о. Протоієрей Тарас Славченко
В Канаді, як досвідчений філолог, о. Т. Славченко мав можливість влаштуватись викладачем на одному з відділів славістичних студій, але так не сталося. Виглядає, що в його особі змагалися між собою філолог і релігійний мислитель, та перший поступився другому. Він вірно служив, 29 років, як трудолюбивий священник і педагог у парафіяльних громадах східної і західної Канади, куди його посилав Провід УГП Церкви. У кожній громаді, піклувався успішним розвитком українських (рідних) і недільних (релігійних) шкіл…
