Коли ми потребуємо Бога?
2-га Неділя Великого Посту
Євреїв 1:10-14;2:1-3; Марка 2:1-12
"А що через народ до Нього наблизитися не могли, то стелю розкрили..." (Марка 2,4)
Здається оправдана б була причина в тих чотирьох людей, які несли розслабленого - немає як доступитися до Ісуса й принести його в такому ж безпомічному стані додому. Та ті люди не шукали оправдання, а шукали як би добратися до Ісуса, бо ж тільки Він міг оздоровити таку спаралізовану людину. Вони хотіли конче випросити для того чоловіка милість Божу, бо напевно любили його, можливо то був близький і рідний для них.
Віра й любов здатна перемагати багато перешкод, перемогли вони й у цьому випадкові. Але ось заходив я відвідати одну старшу вже жінку…, говорили про різні справи, а я в кінці зауважив, що якось я ніби не бачив її в церкві на Богослужінні. – “Не маю як добратися до церкви в неділю…”
В різні крамниці й установи протягом тижня та жінка якось добиралася, а от до церкви немає як... Є в тій околиці й декілька наших родин, але та жінка не хоче їх турбувати, - так і не буває на Богослужіннях, і так уже звикла декілька років.
Пригадую 1949-50 роки в Торонто. Одна родина мешкала в східній частині міста, де тоді майже ніхто з наших людей не жило. Дружина мого знайомого не могла їхати трамваєм, - її нудило, тошнило. Пізніше, вже були знані таблетки, які уможливлювали їхати трамваями й автомобілями таким людям, але тоді ми не чули про такі таблетки. Чоловік міг добиратися трамваєм за хвилин 15 до церкви, але що жінка не могла їхати, то вони вдвох ходили пішки щонеділі - годину в один бік, годину в другий, і так було щонеділі. А у вищезгаданому мною випадку, жінка жила за якихось 15-20 хвилин ходу від церкви. І вона не була інвалідом.
Всілякі перешкоди бувають у житті, але люди можуть їх перемагати - більшими чи меншими зусиллями. Там, де рухає, віра й любов до Божого діла, там люди здатні завжди- перемогти й знайти вихід.
Ми пересвідчені з короткої історії розвитку Української Православної Церкви, що багато церковних громад на заході Канади, в провінціях Манітоби, Саскачевану й Альберти засновувалося, коли наших священиків було там дуже рідко, коли були великі матеріальні нестачі, коли не було добрих доріг, бо в душах піонерів-зачинателів була тверда віра в Христа Спасителя, в необхідність мати свою рідну Українську Православну Церкву й було щире переконання, що всі наші люди повинні єднатися в- любові до Бога й свого народу.
Та ж віра й любов уможливили покрити околиці наших поселенців не тільки церквами, а й читальнями та народними домами, щоб люди були об'єднані у вияві многогранної культури нашого народу - релігійної й світської, у практикуванні й розбудові мистецького життя нашого народу.
В нашому народі поширене прислів'я: "В здоровім тілі - здорова душа", але те прислів'я може бути висловлено й зворотно, бо коли душа людська здорова, не обтяжена гріхами, коли совість людська чиста, то й всі органи нашого тіла краще функціонують. Коли ж душа людська обтяжена гріхами й людина душевно пригноблена, то виникають різні тілесні немочі, хвороби.
Господь Ісус Христос був свідомий того взаємозв'язку між тілесним і душевним станом людини, тому то, хоч принесли до Нього тілесно розслабленого чоловіка й просили в Нього оздоровити того нещасного тілесно, але Він найперше оздоровив його духовно, простивши йому гріхи (Mарка 2,5).
Багато людей звертаються до Бога, до Христа, коли в них тяжка недуга; навіть безбожники стають у якійсь мірі віруючими. Знову ж таки є в нас- і прислів'я: “Як до горя, так і до Бога, а як нема горя, то забув і про Бога.” В тому є людська слабість і трагедія, що деякі люди хочуть мати й знати Бога тільки у випадках біди й нещастя. Такі люди хотіли б викликати Бога тільки- тоді, як їм пече... Щось подібно до того, коли ми всі кличемо електрика чи водопровідника ("пламбера").
Так себе, безумовно, не можуть поводити діти Божі: ми повинні про Бога пам'ятати завжди, щоденно, повинні жити, робити й діяти, відчуваючи завжди Його присутність. Коротше: треба, щоб ми Бога знали повсякчасно, як свого Отця й Творця, і тоді, як нам добре й ми здорові; тоді в час потреби, коли ми попросимо Його, Господь почує молитву нашу й дарує нам Його милість.
Є серед християн духовна слабість, про яку годиться сказати, нагадати в час Великого Посту, часу приділеного для духовного звершення. Люди привчаються поводити себе благопристойно й побожно в храмі Божому, особливо під час Богослужінь - це добре. Але буває недобре, коли деякі люди поза храмом поводять себе так, якби Бога й не існувало.
Колись хати православних християн були сповнені ікон, був кивот з іконами, і дітям батьки, чи дід і баба, казали, щоб вони були чемні, бо ось, мовляв, “Бозя дивиться й бачить” що ви робите. То було, безумовно, примітивно, але нам усім треба скрізь робити так, якби Бог дивився на всі наші дії. Бо так воно й є: Бог- Всевидяча і Всеобіймаюча істота. Бог бачить незалежно чи є ікони, чи немає, - Бог Всюдисущий.
Читав я, що Індіани центральних країн Америки, вирушаючи кудись у подорож, мандрівку, приходять до своєї церкви--й кажуть: “До побачення, Боже!" - а прийшовши, повернувшись додому, приходять і кажуть: "Здоров був, Боже! Я вже повернувся!" За тим примітивним розумінням Бог перебуває в стінах храму, як стародавні юдеї вірили, що Бог перебував у їхньому кивоті завіту.
Коли ми діти Божі через Ісуса Христа (Галатів 3,26), коли ми відчуваємо себе, такими, то ми можемо скрізь і в усякий час кликати Отця нашого Небесного й Він вислухає нас (Псалом 140,1). Але не робімо помилки: звертаймося до Ньогоне як заслужені праведники, а як той митник:
"Боже: будь милостивий до мене грішного!” (Луки 18,13).
Амінь.
о. Протоієрей Тарас Славченко
В Канаді, як досвідчений філолог, о. Т. Славченко мав можливість влаштуватись викладачем на одному з відділів славістичних студій, але так не сталося. Виглядає, що в його особі змагалися між собою філолог і релігійний мислитель, та перший поступився другому. Він вірно служив, 29 років, як трудолюбивий священник і педагог у парафіяльних громадах східної і західної Канади, куди його посилав Провід УГП Церкви. У кожній громаді, піклувався успішним розвитком українських (рідних) і недільних (релігійних) шкіл…
