В'їзд Царя миру
Вербна неділя
Филип’ян 4:4-9; Івана 12:1-18
Коли Ісус Христос входив до Єрусалиму, то Він ужив способу, який був дещо подібний до тих, що вживали стародавні пророки: коли люди не можуть слухати, чути, навіть і тоді, коли вони не хочуть слухати, то вони все ж таки будуть дивитися на дії, на показ чогось, на драматичні ілюстрації.
Пророк Єремія, щоб збудити совість і свідомість юдейського народу про їхнє рабське становище, надів був ярмо на шию й носив його поміж людьми (це за 600 років до народження Христа).
Безумовно, вхід Ісуса Христа в Єрусалим за тиждень перед Пасхою мав усі ознаки царсько-королівського входу - тисячні маси народу по боках дороги до Єрусалиму ентузіастично вітали, вигуками на Його честь:
"Осанна! - Благословенний, хто йде, в ім'я Господнє!" (Івана 12,13)
Тисячі народу махали віттям пальм, багато людей стелили одіж свою, щоб тільки бодай осел, на якому їхав Ісус, перейшовся по тому одягові. Важливо також розуміти в'їзд Ісуса іменно на ослі. Нам, з погляду нашого теперішнього розуміння, в'їзд царя на ослі - виглядає карикатурним видовищем, схоже щось ніби на пародію. Невже царі тоді могли їздити верхи на ослах? Чи не було тоді більш пристійнішої, більш репрезентативної їзди, як, наприклад, верхи на конях чи на колісницях?
В ті давні часи на сході Азії, як також в суміжних країнах Африки, коли царі їхали на війну, як покорителі військовою силою, вони в'їздили на конях - або верхи, або на позолочених колісницях.
Але коли володар в'їжджав у місто (чи взагалі в якусь місцевість) з мирними цілями, то він їхав іменно на ослі. Ісус Христос в'їжджав у Єрусалим як цар-миру, як володар душ людських, який мав послужити людям. Пророк Захарія (9,9), за сотні років перед народженням Ісуса Христа, пророкуючи в'їзд Царя Миру, спокою, сказав:
"Скажіте доньці Сіонській: Ось до тебе йде Цар твій!
Він покірливий і всів на осла, - на осла, під'яремної сина" (Також, Матвія 21,5).
Ісус, виконуючи волю Отця Небесного, з покорою йшов на своє Царство, щоб посіяти й утвердити мир в душах людських, щоб посісти свій трон-хрест страждань на Голгофі. Осел - покірна, під'яремна тварина, тварина понижена. І Він їхав на ослі з покорою, щоб потім випити чашу страждань.
Товпи народу, які радісно, одушевлено вітали Ісуса з пальмовим галуззям, звичайно, не знали, що Він іде на таке Царство, що Він іде зайняти свій трон на хресті страждань. Але Ісус, як Син Божий - Богочоловік, був свідомий своєї місії. Він напередодні говорив Своїм учням:
"Оце в Єрусалим ми йдемо, і первосвященникам, і книжникам виданий буде Син Людський, і засудять на смерть Його, і поганам видадуть Його, і насміхатися будуть із Нього, і будуть плювати на Нього, і будуть Його бичувати, і вб'ють, - але третього дня Він воскресне." (Марка 10:33,34)
Тому то в тій царській зустрічі Ісуса, при в'їзді до Єрусалиму, “журба і радість обнялись”, - як говорить наше прислів'я. Ісус бачив не тільки теперішнє, але й прийдешнє - наступні дні четверга й п'ятниці;. Він також бачив долю Єрусалиму й народу юдейського, якого чекала кара, руїна, тому, в'їжджаючи до Єрусалиму,
“заплакав- за ним і сказав:
‘0, якби й ти хоч цього дня пізнало, що потрібне для миру тобі! Та тепер від очей твоїх сховане це. Бо прийдуть на тебе ті дні, і твої вороги тебе валом оточать, і обляжуть тебе, і стиснуть тебе звідусюди.
І зрівняють з землею тебе, і поб'ють твої діти в тобі, і не позоставлять у тобі каменя на камені, бо не зрозуміло ти часу відвідин твоїх..’” (Луки 19:41-44).
Народ, якого відвідав Ісус в Єрусалимі, хоч і вітав при в’їзді як царя -- земного володаря--не зрозумів божественної Його місії. Уява людей найбільше сягала до того, що то буде цар Ізраїльський, отже буде царство Ізраїль, не буде поневолення Римської держави.
Коли ж той самий нарід узнав, що Ісус не є цар Ізраїля, що Його "Царство не із світу цього” (Ін. 18,36), то вони були-розчаровані й, за намовою первосвященників, кричали: "Розіпни Його!” і: "Ми не маєм царя, окрім кесаря!”(Ін. 19,15).
Але ми, послідовники Христові, знаємо повноту місії Ісуса Христа, знаємо, що Він входив до Єрусалиму ради нашого спасіння, який ішов на страждання, муки й смерть, щоб перемогти ту смерть, щоб перемогти неправду, щоб потім воскреснути з мертвих, щоб Бог восторжествував в серцях наших, і тому ми, з віттям нашої рідної верби, вітаємо Ісуса, як Царя Миру, і радісно й щиро співаємо:
“Благословенний хто йде в ім’я Господнє!” (Ін. 12,13).
Амінь.
о. Протоієрей Тарас Славченко
В Канаді, як досвідчений філолог, о. Т. Славченко мав можливість влаштуватись викладачем на одному з відділів славістичних студій, але так не сталося. Виглядає, що в його особі змагалися між собою філолог і релігійний мислитель, та перший поступився другому. Він вірно служив, 29 років, як трудолюбивий священник і педагог у парафіяльних громадах східної і західної Канади, куди його посилав Провід УГП Церкви. У кожній громаді, піклувався успішним розвитком українських (рідних) і недільних (релігійних) шкіл…