Який наш хрест?
Воздвиження Чесного Хрест
1 Коринтян 1:18-24; Івана 19:6-11; 13-20; 25-28; 30-35
Майже 300 років пролежав хрест Ісуса Христа, як і двох розбійників, у землі, в бруді, але той хрест одночасно сяяв у серцях багатьох тисяч мучеників за віру Христову, які справді брали свої хрести й ішли вслід за Господом, тіла яких часом кидали на пожирання диким звірям. Їх мучили, вбивали, але вони не відрікалися від віри в правдивого Бога, від євангельської науки Христової. Вони самопожертвою в ім'я Христа й утвердили, поширили християнство, знищили “темряву поганства.”
Але пізніше, коли віра Христова перемогла й у Візантії вона стала державною релігією, коли було знайдено, відкопано хрест Христовий і вшановано воздвиженням його перед тисячами віруючих, коли сяяло багато золотих хрестів у храмах, поступово втратилося розуміння хреста, як ідею мертвенності, самопосвяти для служіння Істині.
Те розуміння про хрест Господній було в Церкві, але у свідомості багатьох людей, особливо тих, які шукали вигод життєйських, втрачалося правдиве розуміння про хрест страждання, а люди ті пишалися хрестом, як дорогоцінною прикрасою. Царі, королі давали хрест в нагороду за вірність своїм прислужникам, які догоджали їм, або винагороджували хрестами тих, які завойовували для них нові землі, краї, вбивали непокірних із поневолених народів.
Правителі (або їхні помічники) згодом навіть придумали називати ті хрести іменами людей, які панували, а не страждали. Так появилися відомі хрести Вікторії, Джорджа, св. Анни, а в нас і хрест св. Володимира...
Німці в минулу світову війну малювали хрести на танках, літаках й іншій зброї, якою чинили вбивства інших людей…
Але не забуваймо, що хрест-зброя спасіння, був виявом найбільшої любові Божої до людей. То не наші міркування; апостол Павло свідчить:
"А Бог доводить Свою любов до нас тим, що Христос умер за нас, коли ми ще були грішниками." (Римлян 5,8)
Ісус Христос з любові до людей віддав своє життя й Він же засвідчив, що “Ніхто більшої любові не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх.” (Івана 15,13).
Христос виявив найбільшу любов, принісши Себе в жертву на хресті. Це з допусту Божого богоборці могли розіп’ясти Сина його. Тим розп’яттям виявилася велика любов Божа (Івана З,16) й одночасно виявилися зло й ненависть, жорстокість і гріховність богоборців, які думали, що тією жорстокістю вони перемагають волю Божу.
Християни цілують образ хреста Господнього, бо на ньому виявилася ота згадана велика любов Божа до людей, а багато правителів світу цього винагороджують образом хреста, з різними присвійними іменами, як винагороду за вбивства та вірність тих людей правителям, урядові.
Як бачимо з того, ідея хреста Господнього перекручена й спотворена багатьма людьми. Крім того, з різних причин поширилися в світі різні форми хреста, деякі з них ми вважаємо за свої, а деякі за чужі... За океаном поширилося розуміння, що православний хрест - це трираменний, в той час, як на території України, де проживали православні, був поширений переважно однораменний хрест. Є також поширені хрести: грецький, римо-католицький, англіканський.
Колись мене запитали люди: за який хрест я стою?
Моя відповідь: За той хрест, що в серці, в душі й помислах людських перебуває. Важливо чи люди, християни, готові йти на самопожертву, на страждання ради ствердження своєї віри в Христа Спасителя, чи вони тільки номінальні християни - до випробування, а форма зображення хреста - це справа не так важлива й за те не треба боротися, сперечатися. Хрест же, який вшановують всі віруючі - це хрест Христовий - ні римський, ні грецький, ніякий інший. Важливим є, щоб люди, поклоняючись хрестові Господньому, були готові взяти свій хрест і йти вслід за Ісусом Христом (Марка 8, 34).
Амінь.
о. Протоієрей Тарас Славченко
В Канаді, як досвідчений філолог, о. Т. Славченко мав можливість влаштуватись викладачем на одному з відділів славістичних студій, але так не сталося. Виглядає, що в його особі змагалися між собою філолог і релігійний мислитель, та перший поступився другому. Він вірно служив, 29 років, як трудолюбивий священник і педагог у парафіяльних громадах східної і західної Канади, куди його посилав Провід УГП Церкви. У кожній громаді, піклувався успішним розвитком українських (рідних) і недільних (релігійних) шкіл…