Здоров’я й оздоровлення - милість від Бога
Неділя Розслабленого
Дії Святих Апостолів 9:32-42; Івана 5:1-15
У певних місцях на землі, особливо в горах, на підгір'ях, є мінеральні джерела, вода яких має лічничі властивості. Мінеральні води вміщують в собі, різні солі, мінерали, гази й інші органічні складники, які мають лікувальні властивості.
Деякі води люди п'ють певними дозами, лікуючи внутрішні органи людського тіла (шлунок, печінку, нирки й т.п.), в деяких водах рекомендується купатися: допомагає при ревматизмі, артриті, заспокійливо впливає на нервову систему й різні фізіологічні функції людського організму.
В Канаді відомі місцевості з мінеральними водами: Ватрос в Саскатчевані, і Банф у Алберті. В Україні мінеральні джерела є: на Закарпатті, а останніми часами їх виявлено в різних місцевостях: м. Хмільник, Винницької області; м. Миронівка, Київської області; м. Трускавці, Львівська область; Миргород, Полтавської області. Багато є лічних мінеральних вод на передгір'ї Кавказу, в Чехо-Словаччині й інших країнах світу.
Купіль Вифезда в Єрусалимі славилася не мінеральними водами, не своїм хімічним складом: в певний час- вода в цьому ставку починала рухатися й хто перший входив/улазив/ у воду, після порушення води, той "здоровий ставав, хоч би яку мав хворобу." (Івана 6,4)
Господь Ісус Христос прийшов до цієї купелі... Там, як розповідає євангеліст Іван, "лежало багато слабих, сліпих, кривих, сухих, які чекали щоб воду порушено."
Мабуть рідко порушувалася вода в купелі... Але Ісус Христос підійшов до розслабленого-спаралізованого, який уже 38 років чекав у безпомічному стані. Не було поблизу здорових людей, які б йому могли першому допомогти влізти у воду, коли вона порушувалась.
Христос не допоміг йому залізти у воду, коли вона порушувалась, але оздоровив розслабленого, який 38 років був спаралізований. З того нам зрозуміло, що лікувальна сила була не у воді Вифезди, а в благодаті Божій. І оздоровлений це зрозумів.
Куди він найперше пішов? - До храму, подякувати Богові. Там його й побачив Ісус.
Поставмо ми собі питання: чи ми після видужання від якоїсь хвороби прагнемо найперше подякувати Богові? Чи ми прагнемо подякувати Богові в храмі за Його добродійства до нас, за те, що Він нас оздоровлює чи тримає в доброму здорової?
Можна почути такі вислови: “Мене не Бог, а лікар вилікував." (Дехто готовий признати, що вилікували таблетки, навіть часник вилікував, тільки не Бог...) "Якби й я пролежав 38 років спаралізований, а Бог оздоровив, то й я б ходив щонеділі, до церкви дякувати Богові."
Лікар теж людина, і він лікує засобами Божого творіння, і він також під Богом і залежить від Бога в своїх можливостях.
Ми, які 38, 40, 50 чи 60 років перебуваємо не спаралізовані, а здорові, маємо більше причин дякувати щонеділі в храмі Божому, дякувати щоденно Богові за Його до нас милості, а ніж той чоловік, що був 38 років спаралізований. І, якщо ми того не робимо, якщо готові подякувати Богові тільки за виздоровлення від тяжкої хвороби, то ми тим прикликуємо на себе ті хвороби…
Важливо нам усім пам’ятати цей євангельський приклад ще й тому, що людина була довгі роки, 38 років, немічна, але не втратила надії на милість Божу. Збереження віри й надії принесло виздоровлення для розслабленого, приблизило Христа до нього.
Не забуваймо й настанову, попередження Христове:
"Ось видужав ти,- Не гріши ж уже більше, щоб не сталось тобі чого гіршого." - 3 того видно, що недуги, хвороби можуть нас опановувати в наслідок гріхів наших. І що може бути гірше щось і від багатолітнього паралічу.
Може бути довічний параліч - довічна духовна смерть, коли людина в гріхах і помре, не розкаявшись. То ще гірше від тілесного паралічу.
Пам’ятний мені такий випадок:
Відвідував нещодавно одну жінку в лікарні. Говоримо...
- Чи ви справді православна, як зареєстровано в картці?
- Православна. Тільки ми з чоловіком рідко коли буваємо в церкві, а колись бували більше… Але й тепер ми підтримуємо свою Церкву: от коли буває забава, то ми приходимо, а часом колядники прийдуть, то ми також даємо пару доларів. Аякже, своє треба підтримати, - чи то Церкву, чи то бізнес.
І я здобув з того переконання, що та жінка духовно спаралізована, що вона вже не тільки не відчуває Бога, - вона не здатна відрізняти Божого від людського, втратила цілковито християнську духовність. То вже духовний параліч, духовна мертвота.
Такі люди - духовні мерці, які ходять у темноті, звикли до темноти й навіть уже не прагнуть побачити світло. Вони ті, які, по слову Христову, мають очі та не бачать, мають вуха та не чують. До них має відноситися заклик апостола Павла:
“Сплячий, вставай, і воскресни із мертвих, - і Христос освітлить тебе!" (Ефесян 5,14)
Ми, віруючі в Христа, маємо подбати, щоб такі духові мертвеці воскресли в Христі. Щоб Ісус Христос, який “воскрес із мертвих, смертю смерть подолав", щоб Він через нас наблизився до тих духовних мертвеців, розслаблених-спаралізованих, і оздоровив їх.
Амінь.
о. Протоієрей Тарас Славченко
В Канаді, як досвідчений філолог, о. Т. Славченко мав можливість влаштуватись викладачем на одному з відділів славістичних студій, але так не сталося. Виглядає, що в його особі змагалися між собою філолог і релігійний мислитель, та перший поступився другому. Він вірно служив, 29 років, як трудолюбивий священник і педагог у парафіяльних громадах східної і західної Канади, куди його посилав Провід УГП Церкви. У кожній громаді, піклувався успішним розвитком українських (рідних) і недільних (релігійних) шкіл…