За долю української жінки героїніжінка в перспективі християнської церкви
о. др. Я. БуцьораЧерез сотні років серед нас українців виробилася особлива побожність до Пресвятої Богородиці, “Theotokos”, до якої вірні поспішають з своїми благаннями за її святим омофором. В іконописанні , Богородиця обгортає своєю рукою Сина Свого Ісуса Христа щоб постійно піклуватись про Нього. Вона, як мати Охоронителька, охороняє Його своєю материнською любов’ю, і в цей момент закликає богомольців до Господнього милосердя. Вона, в цей момент заступається своїм материнством за тих, хто звертається до неї зі своєю печаллю. Пресвята Богородиця стала особливим пристановищем у бурях нашому страждаючому народові. Це Богородиця охороняла своїм заступництвом козаків, котрі молилися до неї перед боєм з навалою чужинців. Це вони клали свої голови перед іконами Пресвятої Богородиці, щоб вона охороняла їх перед стрілами ворогів і мечами загарабників.
Ці моління до Богородиці в нашому українському народі ніколи не переставали, путвони простягаються в серцях нашої Церкви і до сьогодні. Воно є нашим переконанням, що моління до Богородиці були особливим в серцях 300 молодих юнаків перед їхнім боєм з комуністичною ордою під Крутами. Тоді коли не було кому обороняти кордони щойно проголошеної України, вони йшли один за одним на бій з молитвою до Богородиці, знаючи що вже не вернуться назад до своїх рідних. А надзвичайно важливе заступництво Богородиці в моліннях наших жінок героїнь, котрих сьогодні ми відмічаємо в наших молитвах. Це власне в їхніх тяжких болях по тюрмах і таборах Сибіру, Богородиця ставала їхньою одинокою обороною і силою до життя. Таким прикладом може бути біль Ганни Андрусяк, котрої серце розривалось, коли вона передавала в словах: “Привезли мене знову на Лонцького, посадили в одиночку, у камері в новому корпусі. Тут я просиділа три місяці. Удень не можна було ні спати, ні стояти, ні сісти, ні лягти. А в ночі мордували... У мене пальці обрізані, між дверима так і залишилися. Там я втратила пам’ять. Б’ють, мордують, книжку з документами кладуть на голову, а потім б’ють...”¹ Сьогодні, нам треба задуматись над тими словами, бо сьогодні наша воля до життя основана на жертві наших жінок мироносиць. Там де колись, за стінами вязниць і сибірських лагерів, постійно перелітав плач мордування і болю, сьогодні ростуть квіти мовчання. Там де колись дивились очі українських жінок за волю свого народу, сьогодні високі дерева співають пісню за упокій душ слуг Божих. А нам про це мовчання і спів дерев не можна ніколи забути.
В тому процесі міркування нам треба задуматись над одним досить цікавим питанням про ставлення Церкви до ролі жінки і її покликання в житті нашого українського суспільства. Як сьогодні ставиться Мати Церква до долі тих, котрі йшли рядами на певну смерть за долю своїх дітей і родин. Це досить обширне питання, котре обіймає питання історії, богословія, патристичної літератури та других ділянок життя. Але коли б ми і зібрали всі ті перспективи, то і всі вони були б не все обіймаючими з причини того, що дефініція завжди обмежена своїми законами. Коли ми говоримо про жінку, ми говоримо про образ і подобу Божу, котрі передані людству задля життя всього світу. Жінка, в перспективі церковного навчання, це корона Божого творіння, котра носить Божественну гідність подоби і образа в всіх обставинах життя. Це тим більше важливе, оскільки жінка передає світові саму суть людства , яке заключене в переданні життя. Іншими словами, жінка як Богородиця охроняє своїм життям своє дитя-людину, котре передається всім дальшим поколінням. Вона, як та, котра незважаючи на небезпеку свого особистого життя, заступається за долю знедолених і закатованих. Це власно образ цієї героїні, котрого сьогодні ми святкуємо в наших моліннях і задумах. Нам треба задуматись над питанням цієї жінки героїні, котра несла любов до свого народу і в своєму покликанні вона постраждала.
Один з визначних богословів двадцятого століття П. Євдокімов, заявив, що найбільшою мукою людини це бути осамітненим.² Людина створена Богом до родинного життя та терпить подвійно, коли вона в ізоляції. Згадані слова Ганни Андрусяк подвійно перепоєні болем, коли подумати про ув’язнення і переслідування всіх подібних до неї українських жінок героїнь. Це не лише біль мордування, але це також біль ізоляції від лиця другої людини, за вільність якої вона боролась. Це один з смертельних і страшних досягнень комунізму, в котрому не лише біль переслідування, але і плач ізольованих жінок розділених від своїх дітей, родин і батьків. Переслідування тих особливих жінок комунiстичною владою створило серед людства особливу порожнечу, в котрій діти виростали без матерів, без Церкви, без моралі, без почуття ганьби. Тоді коли в українському народові вже сотками років мати виховувала нові генерації, в час комуністичної влади, коли мати була вивезена на Сибір або замкнена в тюрмі, нові покоління росли без основних принципів життя. Тому не дивно, що лише в 1994 році в Росії було зареєстрованих більше 3.2 міліонів абортів, коли в Україні понад 8000.000, що в дійсності може бути багато більше. Це число є ні чим іншим як спадкоємцем процесу, реалії якого розкривалися ще задовго до того. Може не дивно, що в таких страшних обставинах життя, Бога кличеться “ ...розп’ятою любовю”.³ Християнська ідеологія, котра була зразком життя для цілих поколінь України, стала для комуністичного режиму лише однією з багатьох теорій по відношенні до життя. Життя України ще досьогодні характеризується глибокою моральною та духовою кризою.⁴
В течії сучасної моделі життя в Україні чи Західному Світі, питання жінки належиться розглядати з двох протилежних ідеологій. З одного боку, роль жінки розглядається з точки зору історичного підпорядкування жінки до ролі слухняності. Мається тут на увазі богословія Схоластики, котре характеризувало західній світ Середньовіччя. Жінка в тому світі характеризується підпорядкуванням чоловікові. Протиріччям такого підходу до питання жінки в нашому теперішньому світі стає рух фемінізму, котрого головною ціллю стає перспектива цілковитої незалежности від чоловіка. Одна і друга ідеологія, через перенаголошення одного з аспектів життя, втрачає цей золотий баланс рівноваги, так потрібний для життя двох статей і суспільства як цілості. Ми можемо розглядати ідеологію фемінізму як ідеологічний протест до історичної ролі жінки в суспільстві.⁵ Воно в певному рівні відображає історичне становище жінки в Україні, котрої картина життя представляється так характерно в наших народніх піснях.
Згідно з тезою Ф. Гаддад, світ, в котрому бачимо домінацію чоловіка над жінкою, де роль жінки зведена до ролі слухняності, є світом без Бога. Таке представлення справи основане на богословському принципі, де світ обдертий з дівства Богородиці. В перспективі феміністичного руху, ця теза спроваджується до ідеології визволення, де Бог зводиться до маргінального стану.⁶ По тому відношенні цікавим видається спостереження одної монахині Західньої Церкви, де вона говорить: ”Церква є патріяльхальним суспільством винаєдиним через мужчину і зорганізованим через мужчину”.⁷
Роля жінки в історії людства
Рання клясична грецька філософія Платона і Аристотеля представляє жінку як істоту меншою чоловікові позбавленою перфектности.⁸ Воно має свій вплив на богословʼя Захівдньої Церкви і її основних представників блаженного Августина і Тому з Аквіну. Для них, на основі котрих основане все Західне богословʼя, роль жінки зводиться до органу репродукції, або як воно було оформлене П. Євдокімовим, до “...постійної репродукції утроби.”⁹ При тому також належить підкреслити основні принципи Юдейської ранньої філософії з особливим підкресленням становища жінки. Згідно з обрядом очищення матері після породу, вісімнадцяте благословення Юдаїзму говорить: “Благословенний Ти Господи Боже, що не сотворив Ти мене жінкою.”¹⁰ Питанням залишається саме поєднання богословʼя блаженного Августина з традицією раннього Юдаїзму. Було б доцільним розглянути це питання в майбутньому . З бігом розвитку західнього богословʼя після Томи з Аквіну, в творах філософії XVIII-XIX століття, жінка представляється десь між чоловіком а звіриною.¹¹ Філософія того часу оформлюється не тільки як упадок самої філософії, але також як приниження самої гідности людини так високо оціненою Східньою Церквою. Реформаторський рух Західньої Європи як і розвиток Фемінізму дуже різко поміняли становище жінки в Західньому Світі, хоч і ще до тепер мусить вона боротись за свою долю.
Роля жінки в богословії східньої церкви
Становище жінки в Східньому Християнстві не можна порівняти чи приписати ні до ранньої філософії Греції Платона й Арістотеля, чи до Західнього богословʼя Августина та Томи з Аквину. Богословʼя жінки в Східньому Християнстві не є також філософією феміністичного руху. Православна Церква бачить жінку як ту, в котрій все людство знайшло своє завершення й достойність. Богородиця Діва стала самим завершенням всієї гідності людини, яку перший з основоположників східного монашества Єврагій назвав “...матір’ю всієї правди”.¹² Таке високе становище жінки в богословʼї православного Сходу виринає з того, що кожна людина, без розрізнення на її фізіологічну характеристику, є створена на образ і подобу Бога. З цієї причини, святий Клементій Александрийській називає все людство найвищим і найгарнішим Божим творінням.¹³ Найкращим того доказом є Таїнство Шлюбу, де краса двох статей благословляється одним Божим благословенням. З цієї причини, в Східній Церкві немає місця на підпорядкування чи меншовартість. Двоє людей, які стають перед Богом рівними прямують до того, до чого прямує все людство: спасіння. Це є також причиною того, чому Церква ніколи не розділяла завдання жінки від завдання чоловіка. Завдання для двох статей лишається те саме, хоч підхід до нього лишається відмінний. Так високе ставлення Східньої Церкви до жінки можна знайти у багатьох творах Отців Церкви. Св. Максим Ісповідник (580-662) наголошував в своїх творах на рівність жінки з чоловіком в Божому плані спасіння.¹⁴ Цей сам наголос можемо знайти і у Василія Великого, Св. Григорія Ниського та других.¹⁵ Що бльше цікавого, це власне жінки-монахині стали взірцями духовного та монашого життя.¹⁶ Це власне тому в книзі, котра зветься “Gerntikon,” серед 127 духовних отців знаходиться 3-оє духовних матерів з їхніми духовними порадами. В двадцятому столітті, монах Ісая зібрав в книгу, котра зветься “Materikon” духовні поради жінок монахинь, котрі стали джерелом наслідування чернечого життя.¹⁷ Через те, в Східній Церкві, становище жінки ні чим не менше від чоловіка, а що більше, жінка стала цією основою, на котрій ми можемо будувати майбутнє нашої Церкви. Що більше, в документі представленим Царгородським Патріярхатом чідко підкреслюється, що жінка має таке саме завдання як чоловік в плані Божої економії спасіння. Вона покликана Богом до відтворення того, що було дане людині у раї – святости життя.¹⁸
Церковне покликання жінки
Стати основою для Церкви пов’язане також з зрозумінням свого обовязку та завдання, котрe покладається на кожного з нас. Нашим завданням є стати тим, чим сотворив нас Бог. Основним завданням людини є життя у Бога. Людство було покликане Богом стати по благодати тим, чим є Бог.¹⁹ Воно визначає те, що нашим завданням є жити повнотою життя не обмеженим ні простором ні часом. В тому розумінні, нашим завданням бути священиком свого життя.²⁰ Людина покликана освячувати своє життя. Вона покликана до обоження, цебто стати іконою та подобою Бога (Лнига Буття 1:26). Воно притягає людину до святости і перфектности. Одначе досягнення святости – цебто обоження, доконується процесом освячування загального довкілля світу. Іншими словами, завдання це визначає людину як священика всього світу. Згадуваний вже скоріше Олівер Клемент згадує в своїй праці, що людство покликане сприйняти в собі та зрозумити своєю інтелегенцією цілий світ, щоб привезти цілий світ назад вже перетвореним до Бога.²¹ Іншими словами, головним завданням людини залишається визволення світу від рабства зла, знедолення, плачу і неволі. В житті наших героїнь, це сягало визволення свого брата і сестри від неволі ворожих сил комунізму чи московських кайдан. Тому то, це покликання завжди починається від середини людини – від її серця. Воно є закликом до самого себе.²² Покликання, це заклик людині віднайти свою ідентичність в різних обставинах життя. Ці слова прямо ведуть нас слідами наших жінок героїнь, котрі знаючи і плекаючи свою ідентичність, змагалися часто з смертю задля визволення поневолених. Кожна героїня, це усвідомлена жінка, котра не могла дивитись на все те, що так дороге її серцю. У покликанні жінок героїнь до оборони ідентичности свого народу проявляється великий талант розуміння їхнього життя, котре ніколи не обмежене до простору, чи часу. Слова Ганни Андрусяк так багато переповнені болем, що вони перетворюють її в розцвяховану любов до свого брата чи сестри, котрі чекали в неволі на простягнення руки. Це покликання, котре сягає самої глибин людського життя. В богословському аспекті, вони домагалися обороняти ікону свого брата і сестри, котрими Бог наділив наш український народ. Боротьба жінки героїні за долю людини, це власно оборона імени Господнього в житті людини. Ця боротьба є актуалізацією Божої ікони в руках наших жінок. Може тому власне Олівіер Клемент доходить до висновку, що власне в житті жінки все людство знаходить своє найвище покликання.²³ В тому аналізі нам приходиться додати, що цей процес уреальнення ікони Божества ніколи не кінчається, а він продовжується наступним поколінням. Тому боротьба наших героїнь, котрих сьогодні ми вшановуємо, стає нашим покликанням задля оборони ікони в житті тих, котрим відбирається право до життя в нашому теперішньому світі. З цієї причини, наша пам’ять за героїнями не є лише історією, а вона нашим завданням до сьогодні.
Заключення
Світ тужить за тим, що процвітало в житті наших жінок героїнь. Відтворення цієї правдивої ікони жінки, на основі життя Церкви, це приближення нашого суспільства до того оригінального Богом створеного життя, котре може розв’язати так багато сучасних проблем. Феміністичний рух, котрий сьогодні ми відчуваємо, це реакція на спотворення значення і ролі жінки в нашому суспільстві. Тоді коли ми бачили в історії людства постійну деградацію становища жінки в суспільстві, приклади котрої ми бачили в богословії Схоластики та пізнішої філософії, в нашому народі відроджується ікона жінки героїні, котра стає захищати життя знедолених і закатованих. Що більше цікавого, це відродження, яке сьогодні відмічаємо в житті жінок героїнь, воно не атакує, воно завжди оцінює і обороняє. Воно прямує дорогою визволення від рабства. Тому таким цінним є життя героїні, котра ставить своє особисте життя завжди за життям свого товариша. Нам про це не можна ніколи забути. Нам також завжди треба пам’ятати про ті квіти мовчання на могилах українських жінок, котрих так багато по кладвищах України і лісах замерзлого Сибіру. Тоді коли в нашому суспільстві бракує таких особливих картин життя жінок героїнь, нехай сьогодні дерева шумлять пісню життя, котру співали наші жінки ідучи в бій за нашу вільність до життя.
Footnotes:
¹Спогади Станичної, в: Шляг Перемоги 7(2595) 11 лютого 2004 р.
²Paul Evdokimov, The Mystery of Love; The Neptual Mystery in the Light of the Orthodox Tradition, Crestwood, St. Vladimir’s Seminary Press, 1985, p. 115.
³Olivier Clement, The Roots of Christian Mysticism; Text and Commentary, Lublin, New City, 1993, p. 9.
⁴Так само характеризує Американське суспільство О. Шмеманн, дивись: Alexander Schmemann, Of Water and the Spirit; A Liturgical Study of Baptism, Crestwood, St. Vladimir’s Seminary Press, 1974, p. 72.
⁵Myron Kuropas, Letter from Prague, in: The Ukrainian Weekly, vol. LXV, No. 15, 1997, p. 7
⁶Frieda Haddad, Women in Contemporary Secularized Society, in: Ecumenical Patriarchate, The Place of Women in the Orthodox Church and the Question of the Ordination of Women, ed. By Gennadious Limouris, Katerini, “Tertios” Publications, 1992, pp. 239-251. Нам можливо припускати, що теза представлена через Фріеда Гаддад основагна на праці Павла Євдокімоав, дивись: Paul Evdokimov, The Mystery of Love, op. cit., p. 166.
⁷B. De la Bouillerie, “Religieuses: Femmes liberees”, in: Spiritus, No. 61, 1975, p. 382 quoted by Espirit, June 1975, p. 1079.
⁸Paul Evdokimov, The Sacrament of Love, op. cit., p. 23: “The underlying influences of Hindu Buddism, Persian dualism, Manichaeism and Gnosticism agreed with the ancient philosophy that denied the existence of women as person. For Aristotle, only the masculine is “the measure of all things,” man is preeminent. Women is a defective male, a less perfect being”.
⁹Paul Evdokimov, The Sacrament of Love, op. cit., p. 24.
¹⁰Ibid., p. 29.
¹¹Про оформлення цієї філософії по відношенні до жінки дивись: Frank Schaffer, The Curious Roots of Feminism, in: Again, July, 1993, p. 27: “In fact, it is the post-Christian modern philosophers that are more anti-woman than anyone else outside of paganism. For instance, the modern philosopher Schopenhauer situates woman somewhere between man and animal. In his writing he portrays woman as a “trap of nature”, demonically clever she “leads man to copulation”,marriage as “enslavement... “, також дивись: Paul Evdokimov, The Sacrament of Love, op. cit., p. 30.
¹²Olivier Clement, The Roots of Christian Mysticism, op. cit., p. 293: “The Church, after all, has never ceased saying that humanity reaches its highest fulfilement in a woman, Mary, “mother in all truth, of all those who live according to the Gospel”.
¹³Donald Kinder, Clement of Alexandria: Conflicting Views on Women, in: The Second Century, vol. 7, No. 4, 1989-90, p. 214.
¹⁴Second Century on Love. St. Maximus the Confessor. Philokalia, vol. II. Translated from the Greek by G.E.H. Palmer, Philip Sherrard and Kallistos Ware, London, faber and Faber, p. 70: “For him, who is perfect in love and has reached the summit of his passion, there is no difference between his own or another’s, or between Christian and unbelievers, or between slaves or free, or between slaves and free, or between male and female. But because he has risen above the tyranny of the passions and has fixed his attention on the single nature of man, he looks on all in the same way and shows the same disposition to all”.
¹⁵За характеристикою творів Отців Церкви на тему значення жінки в Церкві та суспільстві дивись в: Frank Schaffer, The Curious Roots of Feminism, op. cit., p. 12.
¹⁶Valerie A. Karas, Women in the Eastern Church; Past, Present & Future, in: The St. Nina Quarterly, vol. 1, No. 1, p. 11.
¹⁷Kallistos Ware, Man, Women and the Priesthood of Christ, in: Man, Woman and Priesthood, ed. By Peter More, London, SPCK, 1979, p. 88.
¹⁸Ecumenical Patriarchate, The Place of Women in the Orthodox Church and the Question of the Ordination of Women, op. cit., p. 23.
¹⁹Olivier Clement, The Roots of Christian Mysticism: Text and Commentary, op. cit., p. 76.
²⁰Paul Evdokimov, The Sacrament of Love, op. cit., p. 85. Це спостереження основане на Оригені: Origen, Commentary on St. Matthew’s Gospel, 16:23: “Every spiritual being is by nature, a temple of God, created to receive into itself the glory of God”, in: Olivier Clement, The Roots of Christian Mysticism, op. cit., p. 76.
²¹Olivier Clement, The Roots of Christian Mysticism, op. cit., p. 77.
²²Prof. Kyriaki FitzGerald, An Orthodox Assessment of Feminist Theology, in: Ecumenical Patriarchate... op. cit., p. 309.
²³Olivier Clement, The Roots of Christian Mysticism, op. cit., 293.