Преподобного Амфілохія Почаївського -1 січня
Схиігумен Амфілохій народився у селі Мала Іловиця Волинської губернії (нині Шумський р-н Тернопільської обл.) у благочестивій багатодітній родині Головатюків і був названий у Святому Хрещенні Яковом.
У 1912 році Яків Головатюк був покликаний до війська, де у часи Першої Світової війни виконував обов’язки фельдшера. Наприкінці війни Яків потрапив до австрійського полону, а у 1919 році, з Божою допомогою, повертається додому й допомагає батькам по господарству.
У 1925 році Яків стає послушником у Почаївській Свято-Успенській Лаврі. Гідно виконуючи різні послушання, він удостоївся постригу з ім’ям Іосиф. Дуже швидко по всій Волині пронеслася слава про отця Іосифа як суворого подвижника, вправного костоправа та цілителя. До старовинних стін Лаври рушили селянські вози із хворими не лише з Волині, але й з Буковини, Бессарабії та Галичини.
По молитвах отця Іосифа зцілювались невиліковні каліки, глухі та сліпі. Багатьох людей втішав батюшка у скорботах та життєвих негараздах. Особливо багато людей приходило до отця Іосифа для зцілення від душевних недуг та звільнення від злих духів.
Уникаючи людської слави, отець Іосиф намагався приховувати від людей, даний йому Богом, дар зцілення. Він часто казав: “Ви думаєте, що я святий? Я грішник! А зцілення ви отримуєте по своїх молитвах і по своїй вірі”.
Після війни, коли почало посилюватися гоніння на Церкву, отець Іосиф мужньо викривав безбожність та утверджував людей у Православній вірі. Старець говорив: “Велике щастя, що Господь сподобив нас народитись у Православній вірі та бути православними”.
У часи, коли влада намагалася перетворити Лавру на музей, отець Іосиф був одним з натхненників народного опору беззаконню. Монахи, прості віруючі та паломники піддавались репресіям, засланню та ув’язненню. Першим вирішили закрити для богослужінь Троїцький собор, який своєю візантійською архітектурою та внутрішнім оздобленням особливо дошкуляв безбожникам. Отець Іосиф цілодобово служив у Троїцькому соборі акафісти та молебні над хворими. Через заздрощі йому не давала спокою тодішня братія Почаївської Лаври, виганяючи мешкати, то в каплиці на монастирському цвинтарі, то на скиту. Переслідувала радянська влада, намагаючись кинути за грати.
Одного разу за завданням "органів" його намагався вбити навіть рідний племінник, кинувши взимку напризволяще в лісі. Святого врятувала своїм диханням собака.
Утім, до Йосипа - так звали старця перед постригом у схиму - цілою вервечкою тягнулися прості миряни: за порадами та зціленням. На Волині й досі чимало старих людей пам'ятають, як їх особисто лікував Амфілохій. Після цього він оселився у свого племінника в рідній Іловиці, де під час тяжкої хвороби приймає схиму з ім’ям Амфілохій.
Після одужання отець Амфілохій продовжує приймати людей, що приїздять до нього з усієї України, Грузії, Молдавії, Середньої Азії та Далекого Сходу. Горе, яке переповнювало людські серця, отець Амфілохій переживав як власне. У літній час старця щодня відвідувало понад 500 осіб. Після молебнів він запрошував усіх до величезного столу на братську трапезу, після якої виконувалися церковні піснеспіви та духовні канти. Отець Амфілохій передбачив свою смерть. Кілька разів його намагалися отруїти, але милістю Божою отрута не завдавала шкоди старцю. За чотири місяці до своєї смерті він із сльозами сказав: “Ой, як страшно буде, коли замерзла земля вдарятиметься у покришку гробу!”. 1 січня 1971 року він відійшов до Господа. Вірою і милосердям до стражденних отець Амфілохій став живим прикладом благочестя і любові, залишивши про себе пам’ять в серцях віруючих.
Через 30 років, під час яких не припинялися чудесні зцілення на могилі старця, його святі мощі були знайдені нетлінними. Чин прославлення преподобного Амфілохія, було здійснено 12 травня 2002 року у Свято-Успенському соборі Почаївської Лаври.