Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія у тридцять третю неділю після П’ятидесятниці

06 Лютого 2022

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Сьогодні для настанови і повчання Церква пропонує нам читання з Євангелія від апостола Луки про навернення Закхея – начальника митарів з Єрихону. Цим нагадуванням розпочинається ряд читань та богослужбових спогадів, які разом мають назву підготовчих тижнів до Великого посту.

У ці тижні ми будемо згадувати приклади гордості та смирення, падіння та відновлення через розкаяння. Від праотця Адама і до Страшного суду – вся історія, весь час буття світу цього постануть перед нами задля одного спонукання до нашої душі, заради одного заклику: перемінитися.

Як часто, дорогі брати і сестри, коли йдеться про Великий піст, найперше виникає думка про обмеження, які накладаємо на себе, такі як обмеження в їжі. Але насправді такі обмеження є не метою, а лише одним із засобів для досягнення головної мети постування. Ця мета – наше правдиве покаяння.

Покаяння означає не просто визнання себе грішниками, але бажання перемінитися та справи, викликані цим бажанням. Хоча навіть визнання своєї гріховності – не таке вже і просте духовне завдання, як може видаватися нам на перший погляд.

Бо часто в цьому питанні ми можемо бачити дві крайні точки зору, які сходяться у згубних наслідках. Перша – що у нас немає якихось особливих гріхів. А друга – що ми грішимо «як всі грішать». Тобто людина або не вважає себе грішною, або вважає грішними усіх. Тому в той чи інший спосіб, але вона не відчуває потреби і не бачить необхідності для власного покаяння.

Що таке гріх? Гріх – це одночасно і злочин перед Богом та ближніми, і хвороба, яка згубно впливає на наш духовний стан. Як злочинець грішник заслуговує на покарання, але як хворий – потребує лікування.

Безкарний злочин породжує нові злочини. Відсутність лікування призводить до погіршення стану, до хронічної або невиліковної хвороби і до смерті. Щоби уникнути згубних наслідків, нам належить визнати себе злочинцями, визнати, що ми уражені хворобою, а тому потребуємо виправлення і лікування.

Отже, перший крок, з якого починається шлях духовного оновлення – це визнання перед самими собою і перед Богом того, що наше життя потребує виправлення. Раніше ми згадали, що Великий піст багатьма найперше сприймається, як час обмежень, але справжня його сутність – бути засобом звільнення, засобом досягнення свободи.

Бо гріх – це неволя, це рабство. І зрозуміти це просто на прикладі різного роду гріховних залежностей, таких, як пияцтво, наркотична залежність, розпуста, грошолюбство та інші. Коли людина віддається такій залежності, то вона ніби поступово, ніби непомітно, але потрапляє у такий полон, з якого самостійно вже навіть не здатна вирватися. Зажерливий до грошей настільки поглинається думками про накопичення багатства і про витрачання його лише на власні задоволення, що все своє життя підпорядковує лише цій одній меті – мати більше. Така людина стає слугою і рабом багатства.

Так само п’яниця, наркоман, розпусник – віддаючись цим пристрастям людина втрачає владу над собою, спрямовуючи все життя лише на те, щоби задовольнити руйнівний потяг. Такі приклади залежності для нас є більш явними, краще засвідчують нам природу гріха саме як неволі, як рабства. Але слід розуміти, що всякий гріх, коли він входить у звичку, коли він стає ніби нормою життя – є руйнівним. Він стає ніби володарем над людиною, яка своє життя обертає на служіння йому.

Тому шлях покаяння хоча і передбачає сприйняття певних обмежень, але насправді – це шлях до свободи. Ми обмежуємо сваволю, ми підкоряємося Божому закону, ми задовольняємося необхідним, відмовляючись від надмірного саме для того, щоби допомогти собі оновитися, стати кращими, аніж ми є зараз.

Коли хвороба впливає на наше тіло так, що воно відчуває біль через якісь звичайні дії, коли воно обмежується в рухливості – то хіба ми не будемо прислухатися до порад лікарів і обмежувати себе, приймати ліки, застосовувати певні процедури для того, щоби відновити здоров’я? Наприклад, якщо хто має хвороби системи травлення і лікарі призначають дієту, забороняють певну їжу і пиття – то роблять це не тому, що образно кажучи, «заглядають у тарілку» хворого, але тому, що знають, які згубні наслідки для хворого будуть, якщо він не стане дотримуватися визначених правил.

Так і піст полягає не в тому, що Церква чи священник «заглядають у тарілку» до парафіян, але в тому, щоби через усвідомлення нами необхідності самообмеження допомогти нам самим звільнятися від залежності. А якщо ми не здатні на порівняно короткий час обмежити себе у споживанні м’яса – як ми зможемо боротися з власними гріховними пристрастями? І навпаки, коли ми виховуємо свою волю, підкоряємо собі власні потяги та бажання, а не стаємо їхніми слугами чи рабами – тоді ми досягаємо справжньої свободи.

Лише особистими силами людина не здатна сама себе звільнити від гріха. Тому коли ми усвідомлюємо свою залежність від нього, коли в нас зростає бажання звільнитися – ми звертаємося до Бога з проханням допомогти нам.

І той приклад з Євангелія, про який ми нині чуємо, приклад грішника Закхея, який з допомогою Спасителя звільняться від пристрасті грошолюбства, від жорстокості щодо ближніх, яких він обкрадав заради власного збагачення, повинен бути для нас натхненням і спонуканням.

Бо часто подолавши першу сходинку на шляху звільнення від гріха, людина потрапляє у спокусу відчаю. Коли вона усвідомлює себе грішною, розуміє потребу в оновленні, потребу у звільненні від влади пристрастей – до неї підступає думка, що досягти цього неможливо. Диявол спокушає людину думкою, що її гріхи такі застарілі чи тяжкі, що їх неможливо очистити, за них неможливо отримати прощення. Але приклад Закхея руйнує таку спокусу, допомагаючи нам на шляху покаяння.

Закхей був начальником над митарями у великому місті Єрихоні, через яке проходили важливі торгівельні шляхи. І в наш час збирання податків чи мита залишається сполученим зі спокусою привласнення якоїсь частини з них собі. А в той час сам спосіб збирання мита спонукав до такого. Тоді Римська держава продавала право збирання мит і податків. Заплативши наперед певну суму римлянам, митарі потім відшкодовували її, збираючи податі, і зазвичай заради збагачення вимагали більше, ніж було приписано. Тому справедливо їх вважали явними грішниками, бо вони займалися відкритим здирництвом заради власного збагачення та ще й від імені ненависних римлян – окупантів і язичників.

Але Господь бачить у серці закоренілого грішника Закхея прагнення звільнитися від влади зла, прагнення змінитися, стати кращим. Це прагнення Закхей виявляє несміливо – через бажання побачити Господа Ісуса Христа. Знаючи ставлення до себе народу Закхей не насмілюється наблизитися до Месії, але вилазить на смоковницю, щоби хоч із дерева глянути на Пророка Божого.

Однак і цього несміливого та мабуть, не до кінця усвідомленого прагнення Закхея Спасителеві було достатньо для того, щоби спонукати його до покаяння і переміни. Господь Сам звертається до нього і виявляє йому честь, бажаючи увійти до його дому. Цим самим Христос показує всім нам, що Він не відкидає грішників, що немає таких тяжких або давніх гріхів, які неможливо було би виправити через покаяння. Тому нікому не слід спокушатися думкою, що особисто для нього покаяння та виправлення вже неможливі – всякий гріх може бути виправлений і очищений, якщо людина щиро кається в ньому.

І це є ніби третьою сходинкою, наступною за першими двома – за усвідомленням своєї гріховності та сміливістю відкинути гріх. Третя сходинка – це плідне покаяння, прикладом якого також слугує Закхей. Він не просто визнає перед Спасителем свою гріховність, але виявляє розкаяння у конкретних плодах, обіцяючи роздати половину свого майна для убогих і тим, кого він скривдив, повернути несправедливо відібране у чотири рази більше. Так і нам, якщо хочемо досягнути мети виправлення нашого життя, належить у справах виявити своє покаяння. Щоби там, де розросталося терня гріхів, було посаджене зерно чеснот, яке зросте і принесе багато плодів.

Дорогі брати і сестри!

З такими думками і міркуваннями стаємо ми на духовний шлях приготування до Великого посту – часу особливого подвигу, покаяння, очищення від гріхів. І нехай приклад покаяння і виправлення митаря Закхея, так само, як і настанови й приклади, які Церква через Писання подаватиме нам у наступні тижні, допоможуть нам пройти цей шлях з духовною користю. Щоби і про нас Господь сказав: «Нині прийшло спасіння до тебе!»

Амінь.

Православна Церква України - Orthodox Church of Ukraine:
https://www.pomisna.info/uk/sermon-post/propovid-blazhennijshogo-mytropolyta-kyyivskogo-i-vsiyeyi-ukrayiny-epifaniya-u-trydtsyat-tretyu-nedilyu-pislya-p-yatydesyatnytsi/