«Хай візьме свого хреста»
3-а Неділя Великого Посту
Євреїв 1:10-14;2:1-3; Марка 2:1-12
Сказав Господь до народу «із Своїми учнями»:
«Коли хто хоче йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста та й за Мною йде.» /Марка 8,34/.
Хочу звернути увагу на слова: «Коли хто хоче...» Ісус Христос не примушує, не зобов’язує силою до Його божественної науки, до християнства нікого. Ніхто не мусить іти на Його заклик, - тільки добровільно. Але, якщо хто добровільно приймає Його євангельську науку, якщо хто йде вслід за Ним, - той мусить «зректися самого себе.»
Християнином, послідовником Христа не можна бути частково, а тільки повністю. Прийнявши Євангелію спасіння, треба йти за висловленими в ній правдами, - тоді ми сподобимося на життя й спасіння в Богові.
Але що означає зректися самого себе? - Це зректися того, що вигідне, приємне, легше. В наші часи особливо непопулярний заклик відрікатися від приємного, легшого ради праведності. Навпаки, люди шукають легших доріг у житті, вигіднішої праці, - щоб менше працювати, а. більшу платню отримувати; щоб менше вчитися, а більшу й вигіднішу посаду займати; щоб найменшу відповідальність мати, найменші обов’язки, а користуватися найбільшими правами.
Той потяг до шукання легшого й приємнішого, - не від сьогодні, сьогодні ті прагнення тільки набули масовості, опанували бажання й прагнення більшості людей.
Зауважимо тут, що Христос не просто хоче, щоб ми прагнули покинути все приємне й легше, а щоб ми готові були покинути те приємне й легке ради праведності. Коли, для дотримання справедливості, чесноти треба відректися приємностей світу цього, то ми повинні те зробити.
Коли, щоб дотриматися євангельських настанов Христових, щоб ісповідувати заповіді Христові в житті, - необхідно відмовитися від легшої дороги, треба піти на терпіння, невигоди чи страждання, - то ми повинні те зробити, ми повинні «взяти свій хрест» і, взоруючись на нашого Господа, нести Його тяжкою дорогою.
Ісус Христос доніс свій хрест до Голгофи - до самого кінця. Коли б Христос, виголосив усі ті євангельські проповіді, виголосив Заповіді Блаженств в нагорній проповіді, сотворив усі чуда й діла Божі, які описані в Євангелії, але в обличчі хресних мук відрікся Своєї науки, то ми б Христової Церкви не мали.
Але Христос, як ми знаємо, не відрікся, ради легшої земної долі, від Своєї науки. Він дав Себе розп'яти на хресті, і тим Своїм розп’яттям ствердив істину проповідуваного. Отже Христос закликає нас не до чогось неможливого, а до того, що Він Сам сповнив.
Під владою безбожників ісп овідувати Христову науку, Євангелію — це свідомо прирікати себе на страждання. Поза всіма відомими прикладами, додам тут, що, як оповідає о. Димитрій Дудко, одна жінка-інженер, щоб могла жити як віруюча християнка, мусіла зрезиґнувати з інженерської посади, взяти лопату в руки й працювати, як звичайна робітниця. Та її навіть трактувало начальство не як просту робітницю, а як найгіршу злочинку, її посилали на найгіршу роботу, створювали її найгірші умови /виселили з мешкання/, щоб інші боялися йти тією ж дорогою. Отже та названа жінка взяла свій хрест і несе його вслід за Господом Ісусом Христом.
Коли б Тарас Шевченко, отримавши волю, здобувши звання художника, в Петербурзькій Академії Мистецтв, будучи талановитим малярем, малював князів, графів та інших вельмож та прославляв «батюшку-царя», то він би жив життям багатого інтелеґента, в достатках, обдарований був би напевно царськими орденами й різними почесними титулами. Але Тарас Шевченко, ставши вільною людиною, здобувши освіту, заговорив у своїх полум’яних поезіях про долю його українського народу, про поневолення його поганцями. Він закликав дітей України «обняти найменшого брата» й спільно працювати для добра, для волі свого народу, щоб оживити добру славу, славу України.
Ставши на такі, позиції оборони правди свого народу, своїх ближніх, Тарас Шевченко мусів тим самим взяти свій хрест страждань і терпінь і нести його до самого краю.
Він каявся за свої особисті гріхи, але за оборону правди свого народу, своїх ближніх, а тим самим і за оборону правди Божої на землі, він на каявся перед правителями, а виголошував:
«Караюсь, мучусь, але не каюсь.» /N.N. 1848, Орська фортеця/
У Канаді в справах віри й дотримання наших звичаїв ніхто нас тут не приневолює, ніхто нічого не забороняє, ніхто не карає. Ми можемо практикувати свою віру, культуру, духовість, як уважаємо за відповідне й як дозволяють обставини.
Найлегше, безумовно,- це не вчити наших дітей по-українському, а по-англійському /а в Квебеку по-французькому/ вони й без нашої допомоги вивчуться. То найлегша дорога; хто такою дорогою пускає своїх дітей, той готує їх на угноєння чужих культур, неукраїнської духовості.
Вчити дітей української мови, виховувати в українській культурі й духовості, навчати й виховувати дітей у своїй Православній вірі й Церкві - це тяжче, - це наш хрест у цій країні. Але, якщо ми переконані, що наш нарід, наша мова існують з волі Божої, якщо ми переконані, що наша Православна віра правдива, - то ми будемо брати свій хрест і нести його.
Христос заповів нам вибирати не вигідне, не легке, а справедливе й чесне. Тому Він і заповів нам брати свої хрести й нести їх вслід за Ним. Тим ми збережемо душі наші:
«Хто згубить дущу свою ради Мене та Євангелії, той її збереже.» /Марка 8,35/.
Зовнішнє поклоніння хресту Господньому необхідне, але воно буде мати спасаюче значення тоді, коли ми намагатимемося бути вірними заповітам Христовим, коли ми виконуватимемо настанову його — нестимемо свій хрест вслід за нашим Господом Ісусом Христом. Тоді, ми будемо нездолані й будемо разом з Христом переможцями. Завжди.
Амінь.
о. Протоієрей Тарас Славченко
В Канаді, як досвідчений філолог, о. Т. Славченко мав можливість влаштуватись викладачем на одному з відділів славістичних студій, але так не сталося. Виглядає, що в його особі змагалися між собою філолог і релігійний мислитель, та перший поступився другому. Він вірно служив, 29 років, як трудолюбивий священник і педагог у парафіяльних громадах східної і західної Канади, куди його посилав Провід УГП Церкви. У кожній громаді, піклувався успішним розвитком українських (рідних) і недільних (релігійних) шкіл…