По світлому тижні
Фомина Неділя
Дії 5:12-20; Івана 20:19-31
Нині закінчується Пасхальний або Світлий тиждень, хоч ми ще до Вознесіння Христового співаємо й вітаємося “Христос воскрес!” та відповідаємо святочним привітом – “Воістину воскрес!”.
Світлий понеділок, Світлий вівторок.... і Світла субота- в наші часи це тільки світла- радість пасхальних Богослужінь протягом тижня й наших почувань великої благодаті Божої, яка особливо осяює нас протягом Пасхального тижня.
Коли трапиться похорон протягом того тижня, то замість сумних похоронних піснопінь, співають в основному радісну Пасхальну Ранкову Відправу, стихири Пасхи.
В перші ж десятиліття й навіть століття християнства, коли багато бувало хрещень новонавернених катехитів, а їх хрестили в основному на передодні Пасхи, в суботу. Тому то й співаємо по тій же традиції: “Всі, що в Христа христилися, в Христа- одягнулися. Алилуя.”
І ті новоохрещені ходили в світлих одежах хрещення цілий тиждень, аж до Фоминої неділі. Тому то й назва - Світлий тиждень. /Треба при тому згадати, що греки, як й італійці, в інші часи ходили переважно в темному одязі./
2. Тема євангельська - про явління воскреслого Ісуса Христа своїм учням першого дня й на восьмий день після воскресіння. Tyт треба також зауважити, що Христос не- тільки просто появлявся після воскресіння своїм учням, але також установив Таїнство Покаяння, бо дав своїм учням-апостолам право прощати гріхи на: землі, щоб вони були прощені й на небі.
“Кому гріхи простите, - простяться їм, а кому затримаєте, - то затримається.” /Івана 20,2З/.
Таке розуміння, що не прощені гріхи на землі апостолами й їхніми наступниками, залишаться непрощеними й на небі, підтверджується також настановою Христовою, яку Він висловив своїм учням ще перед своїми стражданнями:
“Істинно кажу вам: Що тільки зв'яжете на землі, зв’язане буде на небі, і що тільки розв’яжете на землі, розв’язане буде на небі.” /Матвія18,18/.
Апостоли, через рукоположення й благодать Пресвятого Духа передали те право своїм наступникам - єпископам і священникам, та благодать перебуває в Церкві й те Таїнство, яке ми називаємо Таїнством Покаяння чи Сповіді, перебуває в Церкві Христовій, у нашій Православній Церкві.
3. Необхідно також звернути увагу на розповідь євангельську, в якій згадано про недовір’я апостола Фоми; перед тим, як він побачив воскреслого Христа. Для аналогії: майже в усіх судових, кримінальних випадках, на підставі показань, стверджень свідків, які були очевидцями події, злочину, лава присяглих/журі/ й судді приходять до пізнання правди й виносять вирок.
Присутні люди в судді не можуть, вимагати, щоб перед ними повторився певний випадок, а на підставі свідчень свідків приходять до того чи іншого висновку.
Не так було у випадку апостола Фоми: хоч про явління воскреслого Христа свідчило 10 його найближчих приятелів, людей чесних, яких він знав протягом щонайменше трьох років, він не повірив твердженню тих десятьох, а сказав:
“Коли на руках Його знаку відцвяшного я не побачу, і пальця свого не вкладу до відцвяшної рани, і своєї руки не вкладу до боку Його, не ввірую.” /Івана 20,25/.
З дальшої євангельської розповіді зрозуміло, що Фома не мав підстав до такого недовір’я, і Христос, з’явившись і при ньому, докорив Фомі:
“Простягни свого пальця сюди, та на руки Мої подивись. Простягни й свою, руку, і вклади до боку Мого. І не будь ти невіруючий, але віруючий.” /Івана 20,27/.
Христос нічого не скривав - Він показав Свої рани І Фомі, і всім присутнім, і всім недовіркам на всі часи.
Пальцями Фоми, якщо не свідченнями апостолів, переконуються в істинності воскресінню Ісуса Христа всі недовірки, всі ті, які можуть, мати сумніви. Якщо тільки ті люди мають, чесні наміри й бажають, пізнати правду, вони увірують у воскреслого Христа на підставі, пересвідчення апостола Фоми, який переконавсь й виголосив:
“Господь мій і Бог мій!” /Івана 20,28/.
Але треба мати іменно чесні наміри. "Свідки ЄГОВИ" кажуть, що вони віруючі, але заперечують, що їикішдк Ісус Христос є Господь і Бог, як ствердив апостол Фома; заперечують, що Ісус Христос воскрес тілом, хоч в Євангелії переконливо показано, що Ісус з’являвся присутній тілесно й навіть, щоб не було ніяких сумнів, брав поживу – “кусника печеної риби та стільника медового” - і їв перед учнями. /Луки 24,42/.
Варто звернути увагу й на відсутність ап. Фоми в перший день по воскресінню з іншими найближчими учнями Христовими, коли Ісус з'явився перед ними воскреслий. /Івана 20:19-23/. В Євангелії немає згадки де перебував у той час Фома.
Для всіх учнів Христових розп'яття й хресна смерть їхнього Божественного Вчителя були великим ударом, але все ж ті десять в неділю вже були разом. Лука згадує, що коли два дальші учні вернулися з Еммаусу, то вже "знайшли там у зборі Одинадцятьох і тих, що були з ними"/Луки 24,33/, та то вже могло бути пізніше або євангеліст має на увазі взагалі учнів з числа "Одинадцятьох", тобто - з числа найближчих.
Інші учні Христові були разом, вони, очевидно, молилися, радилися, згадували настанови Христові, згадували Його предвіщення про Своє воскресіння. Але Фома був у зневірі, десь на самоті. Церква Христова нагадує нам, щоб ми у всіх тяжких обставинах, трагедіях наслідували найближчих учнів Христових, намагалися перебувати, єднатися разом, перебувати в молитві й Господь прибуде до нас і заспокоїть. Господь завжди близько /Филип’ян 4,5/, коли ми щиро прагнемо до єднанням з Ним.
Амінь.
о. Протоієрей Тарас Славченко
В Канаді, як досвідчений філолог, о. Т. Славченко мав можливість влаштуватись викладачем на одному з відділів славістичних студій, але так не сталося. Виглядає, що в його особі змагалися між собою філолог і релігійний мислитель, та перший поступився другому. Він вірно служив, 29 років, як трудолюбивий священник і педагог у парафіяльних громадах східної і західної Канади, куди його посилав Провід УГП Церкви. У кожній громаді, піклувався успішним розвитком українських (рідних) і недільних (релігійних) шкіл…