Складання скарбів на небі - для вічності
Неділя Сиропусна
37-а неділя п. Тройці
Римлян 13:11- І4; 14:1-4; Матвія 6:14-21
Сказав Господь Ісус Христос, щоб ми складали “собі скарби на небі, де ні міль, ні іржа їх не НИЩИТЬ, і де злодії [до них] не підкопуються та не крадуть.” /Матвія 6,20/.
Які це скарби ми можемо складати на небі, живучи на землі? Очевидно, скарби не матеріальні, бо на небо нічого матеріального не можна перетранспортувати. Скільки б маєтків ми не складали на землі, - для небесних скарбів вони не надаються.
Наші скарби для неба, для вічності - це наші дії добра, любові, милосердя, виявлення наших чеснот у земному житті. Ті дії й чесноти, безумовно, можна виявити на землі й матеріальними-засобами: якщо хто свої матеріальні здобутки дарує на поширення, зміцнення й усвідомлення ближніх у правдивій вірі Христовій, на потреби Церкви Христової чи її установ.
Але християнські дії й чесноти можна виявити також і нематеріальними дарами: особистим прикладом, життя в Христі, активною участю в Богослужіннях, працею для добра Христової Церкви, творенням діл милосерда для хворих, немічних; даруванням своєї праці й своїх здатностей на славу Божу.
Усе те в якійсь. мірі приступне для всіх людей доброї волі, незалежно від їхнього маєткового стану. Отже всі люди можуть складати собі скарби "на небі", живучи тут на землі.
Прославлені Богом і Церквою Його святі - за їхні дії й виявлені чесноти, за добрі діла, а не за маєтності земні. Хто ж збирає собі тільки скарби для земних цілей, той матиме порожній рахунок у небі, той з'явиться, як каже апостол Павло, "нагим" перед Богом /2 Коринтян 5,3/.
Згідно євангельської науки Христової, особливо великий скарб у небі придбають ті християни, які за свого життя на землі прислужаться до каяття бодай одного грішника, до повернення його до Бога. Бо засвідчив Господь: "Так само, кажу вам, радість буває в Божих анголів за одного грішника, який кається" /Лука 15,10/.
Дбати за складання "скарбів на небі", для вічності, християни мають завжди, але Церква Христова, нагадуючи ті слова Христові, перед початком Великого Посту, тим самим закликає нас у дні Великого Посту особливо подбати про складання тих скарбів для вічності.
Одна з великих хиб у нашій християнській практиці під час Великого Посту - це наголошування що ми не повинні робити: не їсти м’яса й іншої скоромної їжі, не ходити на забави, не робити того й другого, але ми рідко ставимо перед собою питання: А що ми маємо робити доброго в час Великого Посту?
Бо людина, яка не їсть одного й другого, нікуди не ходить під час Великого Посту, не п’є, не веселиться, але й добра ніякого не чинить, нічого доброго не зробить ні для ближніх, ні для Церкви Христової взагалі, хоч би й не складала скарбів земних, - не здобуде таким поводженням жодних скарбів і для вічності.
Особливим скарбом для неба може бути - виявлення любові до Бога й до ближніх своїх. Св. апостол Павло свідчить:
"Коли я говорю мовами людськими й ангельськими, та любові не маю,- то став я як мідь та дзвінка та бубон гудячий. І коли маю дара пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любові не маю, - то я ніщо!
І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любові не маю, то пожитку не матиму жодного." /1 Коринтян 13:1-3/.
Отже, коли виявимо навіть багато чеснот, але не виявимо щирої любові до Бога й ближніх наших , - то ми не можемо сподіватися, що благодать Божа, милість Божа буде виявлена, до нас, що ми здобудемо скарби в небі. Любов нашу ми маємо, безумовно, виявляти в першу чергу до наших найближчих – до батька й матері, до дітей наших. Але не робімо помилки: виявлення любові до наших дітей - це не обов’язково задоволення їхніх забаганок. З любові до дітей ми маємо найперше присвячувати їм наш час і увагу, щоб виховати їх чесними й правдивими, щоб прищепити їм віру в правдивого Бога. Ми маємо постійно вникати в їхні проблеми під час навчання й намагатися їм допомогти й скерувати їх на систематичну працю під час навчання в школі. Дитина з раннього віку має бути свідома, що без систематичної праці не можна опанувати жодної науки, не можна здобути жодної інтелектуальної професії.
Коли батько-мати обмежуються, з любові до дітей, до забезпечення їх їжею, одягом і взуттям, - то це дуже, мало. В наших умовах ми не можемо виховати їх на чесних християн, коли ми не будемо постійно приділювати нашим дітям уваги, коли вони не бачитимуть і не відчуватимуть в родині ісповідання Христової правди, бо ж ми живемо переважно в чужовірному, а часом і в безвірному оточенні.
З нинішнього євангельського читання ми здобуваємо переконання, що рахунок на скарби в небі ми повинні відкривати, починаючи з прощення: иБо як людям ви простите провини їхні, то простить і вам ваш Небесний Отець. А коли ви не будете людям прощати, то й Отець ваш не простить вам провин ваших." /Матвія 6:14-15/
Тому ми в Православній Церкві й починаємо Великий Піст із прощення. В Неділю Сиропусну служиться Вечірня Прощення - перша великопісна Вечірня, на якій і священник, і вірні між собою прощають, один одному провини, щоб сподобитися в щирості звертатися до Бога з проханням, щоб Він виявив милість до нас і простив нам всі провини й гріхи наші.
Амінь.
о. Протоієрей Тарас Славченко
В Канаді, як досвідчений філолог, о. Т. Славченко мав можливість влаштуватись викладачем на одному з відділів славістичних студій, але так не сталося. Виглядає, що в його особі змагалися між собою філолог і релігійний мислитель, та перший поступився другому. Він вірно служив, 29 років, як трудолюбивий священник і педагог у парафіяльних громадах східної і західної Канади, куди його посилав Провід УГП Церкви. У кожній громаді, піклувався успішним розвитком українських (рідних) і недільних (релігійних) шкіл…