ПОТРІЙНЕ ЧУДО НА МОРІ
9-та неділя після П’ятидесятниці
1 Коринтян 3:9-17; Матвія 14:22-34
ПОТРІЙНЕ ЧУДО НА МОРІ
Євангельська розповідь свідчить про три звершені чуда на морі Галілейським: найперше - Ісус ішов по поверхні води, - це проти всіх законів природи; друге - Ісус дав змогу Петрові так само йти по воді й врятував його, коли він виявив маловірство; і останнє - Ісус утихомирив морську бурю.
Безумовно, утихомирення бурі було найбільш вражаючим, можна сказати, - найбільш потрясаючим ділом Божим. Учні Ісусові цілковито переконалися, що їхньому Божественному Учителеві підкоряються і стихійні сили природи. То був найбільш переконливий доказ, що Ісус - не просто людина, а що через Нього діє Всемогутній Бог.
Тому то, коли раптово втихомирилася буря й Ісус увійшов у човен, то “приявні в човні вклонились Йому та сказали: ‘Ти справді Син Божий!’” /Матвія 14:32-33/
Нам треба звернути увагу на те, що попереднє чудо - нагодування п'ятьма хлібами п'яти тисяч людей - було свідченням про божественну спроможність Ісуса Христа для великої маси народу, щоб утвердити в людях віру й надію в Нього. Але звершені чуда на морі - це були особливі переконливі докази для Його найближчих учнів.
Ті найближчі учні мали здобути переконання, що хоч їм буде й тяжко на їхньому апостольському шляху, хоч їх може спіткати і буря житейська, і всілякі небезпеки, хоч вони можуть бути близько загибелі, але Він, їхній Господь, не покине їх і подасть їм руки помочі в їхній божественній місії, як подав руку ІІетрові, як утихомирив для всіх їх велику бурю. Тому то ці три останні чуда на Галілейському морі/озері/ Ісус звершив на свідчення тільки його найближчим учням.
Пригода з Петром, виявлення його маловірства, навчала найближчих учнів Христових, що з великою вірою можна звершувати незвичайні, надприродні діла Божі. Також та надзвичайна пригода на морі символічно могла навчати учнів Христових, що з Христовою допомогою можна й бурі перемагати, втихомирювати. З Христом усе можливо вчинити, але не просто собі на задоволення, а для сповнення божественної місії. Не забуваймо бо, що учні Христові подорожували на морі не для свого задоволення, не для своєї користі: вони виконували повеління Ісусове /Матвія 14,22/, їхали на другий бік Галілейського озера, щоб там Ісус міг чинити діла Божі, щоб навернути там людей на дорогу спасіння в Богові.
І, як ми знаємо з Дій Святих Апостолів, з ранньої історії Церкви Христової, Господь, уже перебуваючи в небі, підтримував апостолів у їхній місії спасіння в різних країнах, зміцняв їхні людські сили, допомагав їм витримувати й перемагати бурі переслідувань проти них. І, як свідчить історія Христової Церкви, апостоли, учні Христові, духовно перемагали, навіть існування й життя Христової Церкви серед нас - незаперечно свідчить про те.
Приклад святих апостолів завжди й нам служить дороговказом для праці й діяльності в нашій Українській Православній Церкві. Човен-корабель нашої Церкви часто шарпають вітри й бурі, часто його заливає вода....та ми віримо, що вона перебуває в серцях, у душах багатьох віруючих людей нашого народу. По країнах же нашого розсіяння, як уже згадано, через людські пристрасті та ворожі дії, багато бур зривається на нашому широкому морі, багато вітрів дує звідусіль, але ми завжди мусимо мати віру, що хоч ми самі можемо бути слабі й недосконалі, та з нами завжди поблизу є Господь наш Ісус Христос.
Завжди звертаймося до нього із благанням про поміч, щоб Він утихомирив бурю, щоб Він заспокоїв наші пристрасті, щоб Він подав нам руку помічну як Петрові, й привів нас до тихого пристановища душевного спокою. Щоб запанував мир у душах наших, щоб любов до Бога й ближнього перемогла в нас зло й ненависть, - той кукіль, який насіяв ворог Божий поміж нас./Матвія 13,25/
Як свідчить євангельський приклад з Петром, треба нам остерігатися маловір’я, бо маловір’я може привести до загибелі. Завжди духовними нашими очима взоруймося на Христа, на правду Його Євангелії, а не на розбурхані хвилі наших пристрастей, - щоб нас жодні хвилі не залякали, бо то ворог Божий завжди прагне, щоб ми злякалися , щоб ми зневірилися під тиском обставин. Зневірившись, - ми потонемо, - отже плекаймо в собі віру, що Христос з нами. Він нас не покине, хоч і як тяжко буває.
Віру нашу зміцнюймо і громадською молитвою, участю в наших Богослужіннях, як також щоденною молитвою на самоті. У цьому - наслідуймо Господа нашого Ісуса Христа. Звернімо увагу, що Ісус Христос, хоч і був Сином Божим, але Він був також і Людиною, тому постійно прагнув перебувати в молитовному єднанні з Своїм Отцем Небесним.
Засвідчено в Євангелії, що коли Ісус нагодував п’ятьма хлібами п’ять тисяч народу, звелівши учням Своїм плисти човном, Господь, “відпустивши ж народ, Він на гору пішов помолитися на самоті”. /Матвія 14,23/
Молитва на самоті, своїми власними словами, без сторонніх свідків, допомагає нам бути чистими перед нашою совістю й в чистоті тій єднатися з Богом, бо ж Бог є абсолютна чистота й святість. Люди, які практикують щоденно щиру молитву на самоті, здобуваються на рівновагу духа, на спокій душевний, на опору в Богові, яка так потрібна нам, коли ми подорожуємо по житейському морі світу цього, коли нас випробовують різні бурі й вітри, й великі хвилі намагаються поглинути нас.
Пам’ятаймо завжди, що Христос близько нас, Христос є посеред нас. Амінь.
Протоієрей Тарас Славченко