Нехай не тривожиться серце ваше
Неділя всіх святих
Євреїв 11:32-40; 12:1-2; Матвія 10:32-33;37-38; 19:27-30
В зачитаному уривкові з Євангелії написано:
"Хто більш, як Мене, любить батька чи матір, той Мене недостойний. І хто більш, як Мене, любить сина чи дочку, той Мене недостойний." /Матвія 10,37/
Здається, на перший погляд, що Спаситель ставить перед нами неможливий вибір: щоб доказати про нашу любов до Нього, треба покинути батька чи матір..., синів чи дочок.
Перед нами в більшості такого вибору Христос не ставить, але Він ставив ту умову перед багатьма людьми свого часу й та проблема може бути актуальною перед віруючими людьми в усі часи. Правдою є, що любов до Бога, до Христа, визнання істин віри, проповідувані Христом, може порізнити батька й матір із дітьми. Про те Господь виразно говорив перед виголошенням віроісповідної істини.
"Не думайте, що Я прийшов, щоб мир на землю принести, - Я не мир принести прийшов, а меча. Я ж прийшов порізнити чоловіка з батьком його, дочку з її матір'ю, І невістку з свекрухою її." І "вороги чоловікові - домашні його!" /Матвія 10:34-36/.
Частина з того /35 і 36 вірші/ - то наведення із передбачень, які висловили ще старозавітні пророки про місію Христову /Псалом 146; Ісаї ,35:5/. Їх Христос навів, бо вони висловлюють правду. І нехай нас не дивує виголошення Христове, яким Він свідчить, що прийшов порізнити батьків з дітьми.
Але як же погодити повсякчасні заклики Христові до миру, спокою? Адже ж Христос голосив: "Мир вам! " і ми те Його вітання й побажання часто виголошуємо під час Богослужінь. І навіть ангели, при народженні Ісуса від Діви Марії, виголошували: “Слава Богові на висоті, і на землі мир, у людях добра воля” /Луки 2,14/.
Христос прийшов на землю дійсно, щоб вселити в людський рід мир, спокій душевний. Але той мир душевний настане тоді, коли люди приймуть Його євангельську науку любові, віри й надії. І хто прийме Його ту євангельську науку, - нехай не тривожиться їхнє серце - вони справді знайшли спасіння.
Та Христос знав, що спочатку не всі приймуть Його євангельську науку — одні приймуть, другі - ні. І це Господь звертається до тих, які прийняли його Євангелію, а їхні рідні - ні. Христос хоче й вимагає, щоб усі ті, які увірували в Нього, які прийняли Його науку, — були з Ним.
Він хоче, щоб вони не тривожилися, мали душевний спокій, бо так іменно й могло статися. Вони є на добрій дорозі спасіння, тому нехай не переймають їх турботи - як бути й що діяти?
"Дух Святий… навчить вас усього, і пригадає вам усе, що Я вам говорив" /Івана 14,2б/.
Усі послідовники Христові мають бути впевнені, що хоч їх можуть гнати, переслідувати, катувати, ненавидіти навіть їхні близькі рідні /батько, мати, сини, дочки/, — вони на дорозі спасіння, вони прийняли найдорогоцінніше, найважливіше для життя вічного. Тому нехай не турбуються за ті тимчасові земні терпіння, — Бог дасть їм силу витримати й перемогти з своїм Господом.
Тому нехай ніхто не переймається станом ворожості між рідними, якщо вони заіснували через прийняття віри в Ісуса Христа, як Спасителя. “Я – дорога, і правда, і життя. До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене.”; “Віруйте в Бога, і в Мене віруйте!” /Івана 14:6; 14,1/.
Із свідомості того, у розум, чуття, в серця віруючих у Христа має увійти певність, спокій, мир душевний. Якщо ж хто порушив Заповіді Божі, то й тоді ніхто нехай не впадає у відчай, нехай журба не з’їдає душевного спокою. Бо ж Господь залишив учнів своїх-апостолів, і їм дав уповноваження на прощення людям гріхів їхніх:
“Кому гріхи простите, - простяться їм, а кому затримаєте, - затримаються.” /Івана 20,23/
Те право, те уповноваження залишається із священнослужителями, — наступниками апостолів, отже нехай ніколи не з'їдає журба віруючих у Христа, — для них завжди відкрита дорога до спасіння через покаяння. Через покаяння вони можуть знаходити душевне очищення й єднання зі своїм Господом Ісусом Христом, який хоче, щоб віруючі у Нього були разом із Ним, - "щоб де Я - були й ви",—запевняє нас Господь. /Івана 14,3/.
Господь нас запевняє, що коли хто з людей спокуситься й не увірує, коли батько, мати, син, дочка чи невістка не приймуть Його науки, якщо хто з них проклинатиме нас, відрікатиметься, через те, що ми увірували в розп'ятого й воскреслого Христа, "нехай не тривожиться серце ваше" - ви спасенні, ви свою душу зберегли й визнанням своєї віри ви можете спричинитися до спасіння душ ваших ближніх.
"Бо хто хоче спасти свою душу, той погубить її, хто ж за Мене свою душу погубить, той знайде її." /Матвія 16,25/.
Також Господь запевняє нас:
"Отже, кожного, хто Мене визнає перед людьми, того перед Небесним Отцем Моїм визнаю й Я." /Матвія 10,32/.
Отже, коли повстає питання: рідня чи Христос, — вибирайте завжди Христа, Бога свого, й ви ніколи не загинете. Маючи певність, що з Христом ви на вірній дорозі, ніхто з віруючих не потребує оглядатися назад.
I в історії Христової Церкви не раз бувало, що молоді люди, такі як великомучениця Варвара, вмч. Катерина, вмч. Юрій Переможець, вмч. Димитрій й інші, подібні їм, мусіли не зважати на уподобання близьких і рідних — іти вслід за Христом, за Господом. На їхній виявленій твердій вірі утверджувалася віра Христова й ту віру приймали всі, які прагнули пізнати істинного Бога й виконувати його волю. Їхній приклад – то зразок вірності Богові.
Та ми знаємо тільки малу кількість мучеників й ісповідників віри Христової, більшість же імен - знає тільки один Бог. Так було і в перші віки, коли гинули тисячі мучеників, а записували тільки окремі особи, а часом десятки. Так було й протягом довгої історії Христової Церкви в різних країнах, в Україні зокрема... Скільки загинуло мучеників за свою віру під час панування татар чи польських панів римо-католиків, чи навіть офіційно православних російських правителів, які замуровували праведників нашого народу сажневими стінами, відбирали від них хресні чи чернечі імена.
А скільки мучеників загинуло за десятиліття панування безбожників на наших землях України? Скільки віруючих з нашого народу загинуло на Соловках, на Кольському півострові, в несходимому Сибірі, в Казахстані? Скільки мучеників, зокрема УАПЦ, загинуло в катівнях богоборців?
І якраз в першу неділю по неділі П’ятидесятницІ Церква Христова й вшановує всіх святих, яких ми поіменно не знаємо, але яких прославив Господь за їхню вірність Богові, Христові.
Ап. Павло свідчить, що "Догодити ж без віри не можна. І той, хто до Бога-приходить, мусить вірувати..." /Євреїв 11,6/
Ми прославляємо всіх святих, які з виявленою вірою надійшли до Бога. Ми намагаємося наслідувати тих, які життям своїм виявили вірність Богові й правді Його. Бог дарує "Мир усім", але вже, безумовно, Він приймає в мирі й любові тих, які сповняли заповіти Його, які, взявши "свого хреста", несли його вслід за Господом /Марка 8,34/.
Амінь.
о. Протоієрей Тарас Славченко
В Канаді, як досвідчений філолог, о. Т. Славченко мав можливість влаштуватись викладачем на одному з відділів славістичних студій, але так не сталося. Виглядає, що в його особі змагалися між собою філолог і релігійний мислитель, та перший поступився другому. Він вірно служив, 29 років, як трудолюбивий священник і педагог у парафіяльних громадах східної і західної Канади, куди його посилав Провід УГП Церкви. У кожній громаді, піклувався успішним розвитком українських (рідних) і недільних (релігійних) шкіл…